Максим зберігав старі листи — хотів закарбувати у пам'яті те, що що не змогло залишитись у його житті. Часом переглядав, прикладав до носа, вдихав аромат паперу десятирічної давності. Він бачив у листах щось набагато більше — якусь невидиму силу.
Коли він зкстрів Настю, то, як не дивно, не подумав, що це кохання з першого погляду. Він узагалі не думав, що це кохання. Але тоді йому стукнуло вісімнадцять і друзі затягнули до найпопулярнішого на той час диско-клубу. Сьогодні ж розуміє, що це місце зламало йому життя.
-Давай, підчепи он ту блондинку, - кричав найкращий друг Іван після третьої пляшки.
-Я не можу. А якщо вона — повія?, - шепотів налякано Макс.
-Розсмішив! А якщо ти, переступивши поріг повноліття, залишишся цнотливим?, - усміхнувся Іван, а за ним і решта друзів.
-Я ж можу щось підхопити!
-А можеш залишитись цнотливим, - пронеслось із диким реготом.
Макс перехилив іще три чарки і зрозумів, що таки хоче розважитись.

Настю важко було назвати повією, але ще важче було так її не назвати. У неї ніколи не було постійного хлопця, лише випадкові нічні гості. Ні, вона не була повією, оскільки не брала грошей за свої послуги. Та й ніколи не втікала серед ночі: залишалась до ранку і приносила каву в ліжко. Потім мило цілувала в чоло і казала, що завтра зателефонує. Та ясно було і їй і тому, з ким розділила ліжко, що той дзвінок нікому не потрібен.
Коли Настя побачила очі наляканого максима, то вже наперед знала, що сьогодні він ночуватиме у неї. Максим страшенно хвилювався — перший раз. Коли побачив у яких умовах живе дівчина, то злякався, м'яко кажучи. У тій квартирі не було ні холодильника, ні телевізора, ні шторів. Спочатку було подумав, що свчки — то для створення романтичного настрою, але потім зрозумів, що й електрики тут немає.

-Настю, у тебе ніколи нема світла? - запитав Максим.
-Відключили через неоплату. І води у мене немає. Раз на тиждень набираю у сусідів. Для мене вистачає, - відповіла Настя, червоніючи. На щастя, її сором ховала темрява і легке мерехтіння свічок.
Повільно перестрибуючи із теми на тему Настя замовкла. Надто збуджена, вона почала роздягати Макса, шепочучи про те, як його хоче. Максим ніколи раніше такого не відчував, ніколи ще не торкався жіночих грудей. Настя дарувала йому неземні відчуття всю ніч, а вранці Максим прокинувся від запаху кави.

-Мені треба йти, - мовив хлопець, розглядаючи кімнату. При денному світлі вона була ще жахливішою. - Скільки тобі дати?
-Ти про що? - підвела погляд Настя.
-Про гроші, про що ж іще? - усміхнувся Макс.
-Я — не повія, - заплакала Настя.
-Гаразд. Я залишу тобі сотню. Купиш собі ще свічок.
-Я тобі зателефоную, - мовила по старому сценарію дівчина.
-Як? по трубах? - розреготався Макс. - Я залишаю тобі свою поштову адресу. Листа напишеш.

Максим зачинив за собою двері і гордо рушив у новий день. Весь тиждень вихвалявся перед друзями тим, що став чоловіком.
А вже через місяць отримав листа від Насті. Вона завагітніла. Думок було багато, емоцій — жодних. Здавалось, що уся несправедливість світу зібралась в один мішок і з космічною швидкістю впала йому на голову. Здавалось, що у повісті його життя хтось поставив жирну крапку.
Через декілька днів Максим зібрався з силами і пішов до Насті. Хвилину просто стояв мовчки, боячись натиснути на дзвінок. Натиснув. Раз, другий, третій... Згадава, що електрики нема. Постукав. Почув якийсь рух по то бік дверей. Настя відчинила. На її обличчі чорним по білому читалось : “ Ми винні обоє”.

-Проходь, - сказала тихо.

У кімнаті стояв дим, а в попільничці дотлівала сигарета.

-Ти з глузду з'їхала? Для чого куриш? Ти ж вагітна, по-моєму! - кричав оскаженілий Макс.
-Я хочу зробити аборт.
-Аборт? Я вб'ю тебе наступного ж дня після того, як ти вб'єш мою дитину! Зрозуміла?
-Не погрожуй мені. Я не хочу, щоб дитина росла без батька.
-Дитина буде з батьком. Ми сходимо до РАГСу, але вінчання у церкві не буде. Я категорично проти.
-Я не хочу псувати тобі життя.
-Ти вже його зіпсувала. Завтра ж збирай речі. Житимеш у мене, а цю нору, інакше її не назвеш, продамо.
-Я не зможу.
-Мені байдуже. Я вже все вирішив.

Настя переїхала до Макса, а її квартиру продали за безцінь. За місяць до народження дитини обоє вирішили, що узаконювати стосунків не будуть, просто житимуть разом.
Коли Максим розповів батькам про майбутнього внука чи внучку, то ті оскаженіли і попросили більше ніколи не називати їх батьками.
З народженням Юрчика багато чого змінилось. Максим підробляв водієм маршрутки вдень, а вночі таксував. Настя присвятила себе дитині. Макс часом навіть вірив у те, що зможе її покохати. Сумніви про те, що це не його дитина щвидко розвіялись — Юрчик був його зменшеною копією.
Проте одного ранку Максим прокинувся у порожньому ліжку. Насті ніде не було. Вона ніколи так рано не йшла до крамниці. Малий верещав на всю квартиру, наче чуючи серцем, що мама більше не прийде. І вона не повернулась. З одного боку Маским був щасливий — він її не кохав. А з іншого — дитина...
Чотири роки потому померла мати самого Максима. Він давно пробачив її ту образу, а от чи встигла вона пробачити? З батьком на похороні не спілуквавчя, та й взгалі тримався осторонь. Згодом дізнався, що той почав пиячити і через велику заборгованість держава забрала у нього квартиру. Ніхто не знав, де він тепер.
Сьогодні Макс перебирав документи — хотів подати їх на виготовлення закордонного паспорта. Випадково натрапив на старезний конверт із відклеєною маркою. Вдихнув запах минулого. Всередині лежав той зловісний папірець із написом : “Я вагітна. Настя.” Ще раз пережив усю гіркоту тих слів, але тепер вже набагато спокійніше, бо минуло вісім років. Кинув конверт до старих паперів. Колись знову на нього натрапить. Максим же зберігає усі листи.