- Я вас слухаю, - промовила, видушуючи з власного голосу нотки здивування.

- Як ти? - мовив сумний голос на іншому боці трубки.

- Хто це? - питала, вдаючи, що не впізнала.

- Це я...

- Хто?

- Ти видалила мій номер? - запитав зі щирим ( напевно ) жалем.

- Шановний, або ви назветесь, або нам немає про що говорити. У мене обмаль часу, - сказала уже роздратованим голосом.

- Ти добре знаєш, хто. Навіть, якби видалила номер, то ж все одно знаєш його напам"ять! А зараз просто хочеш мою підлість виправити своєю. Як ти? - запитав удруге.

- Пробачте, але я дійсно гадки не маю, з ким розмовляю. До побачення, - промовила і закінчила розмову.

Кинула телефон подалі, сама себе запитуючи : "Навіщо?". Насправді добре знала, хто телефонує, але гордість взяла гору. Вона ніколи не видаляла того номера, просто перейменувала — замість Його імені написала слово “ЩАСТЯ”. Вона добре знала, що більше він їй не зателефонує. Проте якесь дивне відчуття охопило душу, коли на дисплеї засвітилось : “ЩАСТЯ телефонує”. Дивачка. Вирішила, що не варта такої уваги з боку понять абстрактних. Для чого розмовляти з тим, чого не існує? Могла б, звісно, вимкнути звук і не брати трубки, щоб не лоскотати поранене серце, але тоді він зрозумів би лише те, що вона не хоче ( чи боїться?), з ним говорити. А так він переконався у тому, що Вона все забула, спалила, видалила і щаслива без нього : у неї купа справ і обмаль часу. Нехай тепер він відчує себе зайвим.

Уявляла тисячі варіантів поз, у яких він гіпотетично зараз перебуває. Може, плаче, згадуючи все, що між ними було. Може, щасливий від того, що, хоч і не довго, та все ж почув її голос. Але потім зрозуміла найважливіше : йому байдуже. Телефонував лише для того, щоб якось піднятись в її очах, щоб показати свою псевдотурботу. Зараз, впевнена, просто замислився над тим, що зробив не так. Зараз у нього квадратні очі і повне нерозуміння ситуації. Він втратив контроль над Нею давно, а тепер вже він втратив Її — цілком і повністю. Він, звісно, не знає, про все — деталі його не цікавили ніколи. Але, чомусь, зараз йому пригадалась їхня перша телефонна розмова, що тривала кілька годин, до четвертої ранку. Пригадались розмови ні про що і про те, якою холодною була зима. Пригадалось вино, яке вона не допила. Пригадалась її впертість і наполегливість — Його вперше добивались так довго. Його вперше добивалась дівчина... Може, й правда, що не впізнала. Може, загубила телефон ( у неї це часто трапляється), і номер не зберігся. Чому він цим переймається, якщо ніколи її не кохав? Почуття провини? Ні, розуміння того, що вона навчилась дихати без нього.

Телефон більше не світився — ЩАСТЯ зрозуміло, наскільки їй байдуже. А їй же зовсім не так... Пізно себе картати за помилки минулого! Так, варто почати творити нові... а ще треба здійснити ряд запланованих речей : кинути палити, завести рибок і перестати писати. Але все це зачекає. Яка ж вона, жінока логіка, ідіотська!!! Чекати стільки часу того омріяного дзвінка, щоб потім вдавати байдужість...

Взяла до рук телефон. Набрала повідомлення : “ Пробач. У мене все добре. Сесія. А ти як?”. Відправила абонентові під дивним іменем — ЩАСТЯ. Відповіді не було. Хоч то пройшла лише хвилина. Він полюбляв залишати телефон у куртці, тому , може, й не почув смс. Пройшла година. Були різні версії того, чим він зараз зайнятий і як сміється із її необізнаності у його характері. Вимкнула світло. Ввімкнула свого улюбленого Моцарта і лягла в холодне ліжко. Вже змирилась із тим, що зробила помилку, коли написала йому те кляте повідомлення, як тут прийшла відповідь : “ Хто це?”...


16/06/2010