Одного ранку я прокинусь щасливою. Сонце торкнеться ніжним променем мого обличчя і очі спалахнуть коханням — до життя, до батьків, до когось іще. В кімнаті запахне жоржинами. Я розтягнусь на все ліжко, усміхнусь, вітаючи новий день. Аж раптом зрозумію, що в ліжку я не одна — поруч спить моє Диво. Він буде блондином, брюнетом, або, як я — руденьким. У нього будуть карі очі, або блакитні, або, як в мене — зелені. Помітить, що я прокинулась і залиє кімнату теплими словами, а моє тіло — поцілунками. Він буде хорошим. У нього буде сотні планів, цілей або, як в мене — солодких мрій. Він буде банкіром, водієм маршрутки, або, як — писатиме. Він слухатиме реп, рок, або як я — класику. Він щодня кричатиме про кохання, дратуватиметься, або, як — мовчатиме.

Одного дня ми зрозуміємо, що створені один для одного. Він засмутиться, усміхнеться, або, як я - прийме те, що є. Він змусить мене зізнатись у тому, що я зіпсоване дівчисько. Я зізнаюсь. А він не втече — навпаки, розрадить. Приготує мені салат із помідорів. Так, він знатиме, що я не люблю м”яса. Годуватиме з руки, як дитину, або ж, як пташеня, що прилетіло погрітись на його віконці. Намалює мій портрет — фарбами, словами або подумки. Запалить свічку або, як я — серце...

Одного вечора нам буде холодно. На вулиці сніжитиме. Ми вийдемо, щоб полічити сніжинки, що кружляють під світлом нічних ліхтарів. Я спитаю його про те, скільки він їх нарахував. Він усміхнеться, розсердиться, або як — замислиться. Відповість, що їх було багато, ціла купа, або, як я — безліч... Ми підемо, залишивши після себе маленькі сліди, які незабаром замете знову. Підемо у своє тепле ліжко, щоб лічити вже не сніжинки, а емоції. Вітер зриватиме дахи, а сніг ламатиме гілля. Ніч кричатиме про те, як комусь боляче. А нам буде добре. Я мовчатиму, а він скаже із філософським виразом обличчя: “ Ми такі маленькі і нікчемні для світу”. Або : “ Ми такі маленькі для світу, але такі дорогі одне одному”. Або, як я : “Давай спати...”

19.06.2010р.