ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Сад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сад
У Романа був великий сад. Ні, він ніколи не мріяв про те, що стати садівником — просто обожнював квіти. Найбільше любив весняну пору, коли впихав їхнє тонке коріння у землю. У такі моменти йому здавалось, що робить він щось хороше для світу — дарує життя ще одній істоті. Сад був місцем не роботи, а відпочинку. Друзі постійно глузували із дивного захоплення, яке обрав для себе сорокарічний чоловік, не розуміли тої надлюдської любові до нелюдського. Роман не відповідав криком на їхні насмішки, мовчав і лише тихенько шепотів собі під ніс : “Ідіоти”. Кожна маленька квіточка своєю появою на білий світ робила його кращим. Коли його “дітки” дозрівали, то приходив час розлучатись — відрізати від серця найдорожче. Сад був його серцем. “Цікаво, вони щось відчувають?”, - часто запитував себе Роман, але відповіді не було.
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
Того ранку Роман прокинувся ще до сходу сонця. У серці дивний щем, а на душі неспокій. Вибіг у сад і не розумів, що коїться — усе навкруги, наче трактором перерито. Стежиною пробіг собака, чи то скажений, чи то голодний. Роман не міг зрушити з місця. Не собаки боявся, а того, що побачив потім: залишилось лише кілька похилених голівок. Підбіг до маленького нарциса і побачив неймовірне - він плакав. Тоненьке стебельце хиталось від вітру ( чи то від гучного дихання Романа). Нарцис опустив зелені листочки додолу, наче втомлений від важкого життя, чоловік. Маленька голівка, здавалось, благає :”Зірви мене. Зупини цей біль. Якщо поранив, то добий!” Роман відчув себе на межі божевілля: квіти не плачуть! Але вони все відчувають, виходить...
-То роса, - прошепотів чийсь ніжно-засмучений голос.
-Ні, то сльози, - відповів Роман і сам заплакав, як дитя, у якого забрали маму.
-Я кожного ранку гуляла вашим садом. Гуляла лише зранку, доки темно, щоб ніхто не побачив. Щоранку зустрічала сонце разом із вашими “дітьми”. І щоранку бачила їхні сльози - так я їх тоді називала. Знаєте, чому плакали ваші квіточки? А я знаю — від щастя: раділи, що сонце сходить, що розпочався новий день, - говорила жінка, з нотками провини у голосі.
-Хто вам дозволив заходити на мою територію? - розридався Роман.
-Ніхто. Вигулювала собаку, і одного разу натрапила на це місце.
-То ваш собака бігає? - схлипнув чоловік.
-Мій... Пробачте. Сьогодні він побачив якогось кота і вирвався з моїх рук. Перетоптав вам усі квіти, - намагалась виправдати власну провину жінка.
-Життя він мені перетоптав, - заплакав ще дужче Роман.
-Пробачте, прошу. Я куплю вам нові. Я компенсую усі витрати. Я навіть готова сама усе посадити. І поливати щодня буду, обіцяю, - промовила жіночка, з очима, що сміялись крізь сльози. - Я також обожнюю квіти.
Роман опустив засмучені очі і ще раз поглянув на того нарциса, що благав :”Добий...”. Зірвав квітку і віддав незнайомці:
-Ось. Дарую. Поставите у вазу і вона більше не побачить, як сходить сонце.
-Спасибі. У вас красиві очі, - сказала жінка.
-У вас тепле серце, - відповів Роман.
-Може, зайдете ввечері на чай? Я живу неподалік.
-Зайду, - мовив Роман із дивним усміхом. Здавалось, забув і про собаку, і про понівечений сад, і про образу, що затаїв на незнайомку.
-Чого ви смієтесь?, - запитала жінка.
-Не сміюсь, а усміхаюсь. Усміхаюсь, бо сонце сходить. Часом варто втратити все тобі дороге, щоб знайти найдорожче...
17.06.2010р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію