Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлия Фалеева (1984) /
Проза
Сказка для уставшего человека...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для уставшего человека...
Его жизнь была настроена как часы. Что ему предстоит завтра, он знал еще полгода назад. Ему это нравилось, это создавала иллюзию, что он управляет своей жизнью. Но это было не так. Это жизнь управляла им. Тысяча «надо» - вот и вся его жизнь. Не он принимал решение. На перекрестке судьбы, он думал, что сам избирает свой путь, но он давно уже был предрешен тем «надо», за которым он последовал еще много лет назад… Так он и жил: точный – как Биг Бен, надежный – как Швейцарский банк.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
