Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлия Фалеева (1984) /
Проза
Сказка для уставшего человека...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для уставшего человека...
Его жизнь была настроена как часы. Что ему предстоит завтра, он знал еще полгода назад. Ему это нравилось, это создавала иллюзию, что он управляет своей жизнью. Но это было не так. Это жизнь управляла им. Тысяча «надо» - вот и вся его жизнь. Не он принимал решение. На перекрестке судьбы, он думал, что сам избирает свой путь, но он давно уже был предрешен тем «надо», за которым он последовал еще много лет назад… Так он и жил: точный – как Биг Бен, надежный – как Швейцарский банк.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
