ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлия Фалеева (1984) /
Проза
Сказка для уставшего человека...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка для уставшего человека...
Его жизнь была настроена как часы. Что ему предстоит завтра, он знал еще полгода назад. Ему это нравилось, это создавала иллюзию, что он управляет своей жизнью. Но это было не так. Это жизнь управляла им. Тысяча «надо» - вот и вся его жизнь. Не он принимал решение. На перекрестке судьбы, он думал, что сам избирает свой путь, но он давно уже был предрешен тем «надо», за которым он последовал еще много лет назад… Так он и жил: точный – как Биг Бен, надежный – как Швейцарский банк.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
Однажды в третьем часу ночи он проснулся с безумной мыслью, что его обманули… обокрали… похитили… его жизнь… Сердце забилось в бешеном ритме, захотелось распахнуть все наглухо закрытые окно и кричать о своей беде… но сил хватило только на стакан воды. С пением птиц на рассвете он уснул, а когда проснулся – забыл о ночном кошмаре. Жизнь пошла своим чередом. Биг Бен не останавливается.
Но эта ночь решала судьбы. Его ночной призыв был услышан. Жули родилась в ту ночь, когда в третьем часу он почувствовал неутолимую жажду. С тех пор она, внимаю тихому шепоту его души, шла по небесным созвездиям с кувшимом чистой воды, он был слишко занят, чтобы смотреть на звезды.
- Ты любишь звезды? – Он был слишком занят, чтобы слышать чужие голоса, его – давно умолкли.
Чтобы привлечь его внимание она приоткрыла окно. Ворвавшийся ветер разметал листы его работы. Бережно собрав их, он взгляну на окно. На подоконнике сидела девушка. Недоумевая, он оглянулся, пытаясь понять, что происходит.
- Ты любишь звезды?
- Люблюююю... - растерянно протянул он.
- Неправда, если бы любил, то приходил бы с ними поговорить, а они уже ни один год скучают. Видишь, Осирис потерял былой блеск.
- У меня нет времени для болтавни, у меня много работы. – Торопливо вымолвив, он уселся за стол.
- А я люблю звезды...
- Вы не могли бы оставить меня одного?
- Нет, теперь не могу, ты сам меня позвал.
- Позвал? Не помню.
- Давай слушать звезды, они сегодня очень разговорчивые.
-Слушать звезды? Как?
- Вот так...
Она ладонями закрыла его глаза, а когда ее дыхание сравнялось с его, весь мир куда-то исчез, как-будто и не было его, лишь только тысячи голосов разного цвета были слышны.
- Здесь рождаются мечты. Видешь вон ту звезду?
- Нет.
- Правильно. Это твоя звезда. Она уже давно молчит. Сначала она стара серой, потом темнее, темнее и пучина суеты вовсе ее поглатила.
Он растерянно смотрел на небо, осознавая, почему оно уже много лет было для него пустым – там не было его звезды.
Они сидели на подоконнике до последней звезды.
- Куда они исчезли?
- Они опустились с небес к людям.
Он почувствовал, как учащенно забилось сердце. Положив свою руку ему на грудь, она тихо прошептала:
- Вот и твоя на месте.
Он смотрел ей в глаза, а она все не убирала своей руки. Его взгляд стал туманиться, ему показалось, что он падает с большой высоты, потом он понял, что летит. Как давно он не летел, еще с детства! А думал, что разучился.
Когда он проснулся, уже расцветало. Окно было раскрыто, и пол был усыпан листами его работы и желтыми листьями тополя. Только сейчас он не бросился их собирать. Жизнь потекла новым руслом.
Вечера он ждал с нетерпением мальчишки. Ждал и пытался угадать ее в каждом шорохе. Ее все не было. Он подошел к окну, смотрел на звезды и сам себе улыбался. Где-то там высоко была его звезда. Только Ее не было. Он уснул только тогда, когда последняя звезда была доставлена по адрессу. И в сонном забытье услышал: «Не забывай меня, Андре».
2004г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію