Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлия Фалеева (1984) /
Проза
Мечты сбываются...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мечты сбываются...
Колдунья-неудачница сидела на скамейке в осеннем парке. Недавно прошел дождь. В голубых лужах, в которых отражалось небо, плавали маленькими корабликами листья. Колдунья тихо вздыхала, думая о своих неудачах. Никто не обращал на нее внимания, всяк спешил, догоняя свое будущее. Она видела, как судьбы яркими, блеклыми, темными, монотонными лентами оплетали людей. Не удавалось ей одно – объяснить людям, что не всегда желаемое – благо. Колдунья могла осуществить почти любую мечту, а вот сделать человека счастливым – было ей неподвластно.
Чародейка вспомнила, как невзначай зашла в мысли девушки Анны. Которая скучая на работе, мечтала вырваться из плена города и оказаться на берегу молочно-теплого моря. Колдунья сама себе улыбнулась – как легко подарить чудо! Мысленно она отвела ее в ближайший магазин, где девушка купила крем для загара и выиграла путешествие на берег «молочно-теплого моря». Волшебница, потирая руки, прикрепила еще одну звезду себе на мантию: «На одного счастливого больше». Когда, не помня себя от счастья, девушка упаковала желтый чемоданчик, и отправилась в путь, колдунья заметила, что на другом конце города на перрон ступил человек, который (сам этого не зная) приехал в этот город, чтобы влюбится в девушку Анну, которую стальные крылья уже подняли высоко в небо. Он был в городе неделю и три дня, ровно столько, сколько Анна отдыхала на ладонях у солнца. А потом она вернулась… А он уехал… Но это уже не имеет значения – они никогда не встретились. Его жизнь сложится удачно, но всегда будет чувство пустоты, а она, сама не зная почему, разлюбит море…
А потом был молодой художник, влюбленный в девушку Наташу. Он писал ее портреты, бродил печальным парком, там и повстречал Колдунью. Она помогла парню, уронив маленькую звезду в сердце девушки. Наташа впервые ему позвонила, они пошли гулять тем самым парком, он рисовал ее акварели, а она слушала музыки и читала легкомысленные журналы. Чтобы подарить ей ту жизнь, о которой она мечтала, ему пришлось забыть о живописи, и посвятить себя мирской суете. Но в своем новом счастье он не нашел счастья, он оставил его на скамье в осеннем парке рядом с мольбертом и мечтой зовущей ввысь, а не камнем тянущим на дно .
Колдунья все также сидела в парке, думая о судьбах, которые разбила несвоевременная мечта. Только время знает ответ на вопрос, почему некоторым мечтам не суждено сбыться…
25.06.10
Чародейка вспомнила, как невзначай зашла в мысли девушки Анны. Которая скучая на работе, мечтала вырваться из плена города и оказаться на берегу молочно-теплого моря. Колдунья сама себе улыбнулась – как легко подарить чудо! Мысленно она отвела ее в ближайший магазин, где девушка купила крем для загара и выиграла путешествие на берег «молочно-теплого моря». Волшебница, потирая руки, прикрепила еще одну звезду себе на мантию: «На одного счастливого больше». Когда, не помня себя от счастья, девушка упаковала желтый чемоданчик, и отправилась в путь, колдунья заметила, что на другом конце города на перрон ступил человек, который (сам этого не зная) приехал в этот город, чтобы влюбится в девушку Анну, которую стальные крылья уже подняли высоко в небо. Он был в городе неделю и три дня, ровно столько, сколько Анна отдыхала на ладонях у солнца. А потом она вернулась… А он уехал… Но это уже не имеет значения – они никогда не встретились. Его жизнь сложится удачно, но всегда будет чувство пустоты, а она, сама не зная почему, разлюбит море…
А потом был молодой художник, влюбленный в девушку Наташу. Он писал ее портреты, бродил печальным парком, там и повстречал Колдунью. Она помогла парню, уронив маленькую звезду в сердце девушки. Наташа впервые ему позвонила, они пошли гулять тем самым парком, он рисовал ее акварели, а она слушала музыки и читала легкомысленные журналы. Чтобы подарить ей ту жизнь, о которой она мечтала, ему пришлось забыть о живописи, и посвятить себя мирской суете. Но в своем новом счастье он не нашел счастья, он оставил его на скамье в осеннем парке рядом с мольбертом и мечтой зовущей ввысь, а не камнем тянущим на дно .
Колдунья все также сидела в парке, думая о судьбах, которые разбила несвоевременная мечта. Только время знает ответ на вопрос, почему некоторым мечтам не суждено сбыться…
25.06.10
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
