Матіяш Б.

Жінко з очима як море мінливими,
Що тобі з мене? Зостанься далекою.
Я володію лиш хмарами сивими,
Вітром у полі та в небі лелекою.

Замки мої на піску побудовані,
Сад мій в пустелі. Ім’я йому – марево,
Все моє золото – сонячні промені,
Все моє срібло – то місячне сяйво.

То що ж тобі з мене, крім сліз та крім суму?
Знаєш сама, що не будеш щасливою.
Ти не люби мене, будь же розумною,
Жінко з очима як море мінливими.


збірка “Дві жмені слів”



Пародія

Я володію, чим володіється…
Будеш любити, чи станеш далекою?
Боже, не втямлю, що з нами діється,
В Арктиці з льодом і в небі з лелекою.

В грядці городній з червоною ружею,
З водяним пилом над Ніагарою,
У Заполяр’ї з північною стужею,
В Луврі при вході з картиною гарною.

Я володію ще сонячним променем,
Айсберг на Півночі – теж мій достаток,
Хмари над замком з піску побудованим,
Місячним світлом над власною хатою.

Може нікому не стану обузою,
Сад мій в пустелі, не Крез я – а марево.
Ще володію в полях кукурудзою,
Бульбою в полі й Кіліманджаро.

Я подарую тобі, що дарується -
Сяйво над полюсом з аеростата…
Пообнімаємось і поцілуємся –
Будь же розумною, ти вже багата…

24.01.2010