Я благаю, обери мене,
Бо у цім самотнім худо-раї
на змарнілих нервах тиша грає,
тільки вітер в ліжку ковдру мне.

Сумнів твій зіщулився на варті
цього рішення.
І я, ти знаєш, вірю,
це немов зайти у супермаркет,
де вражаюче багатий вибір.

Сльози лижуть перші фіналісти:
„Боже, мудрості пошли йому”.
Я аптеку ту, що по сусідству,
На валеріанці „підійму”

Геній мій, білявий Амадей,
Світ без тебе, наче місто Прип’ять,
Ну а я, старого замку привид,
Поглядом полохаю людей.

Ти - на відстані союзних автострад,
хтось казав – надіятися варто
навіть після сотень марних страт.
Тож сьогодні я чекатиму,
а завтра ...

та фінальна стадія мине,
Сльози, як і дощ, просохнуть вранці.

Тільки....
як восьминіг Пауль тих іспанців, -
я благаю -
обери мене!