Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир В'юга (1960) /
Проза
Джанет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джанет
Она долго смотрела, на отъезжающий автобус, даже не заскулив, как обычно скулят собаки.
Может потому, что он не оглядывался, предварительно попрощавшись с удивительной сукой Джанет, а может и потому, как знал всего одни сутки. Ее хозяин по имени Вихирев, похлопывал свою подопечную охранницу с привычной лаской, придерживая собаку за поводок. Автобус рычал, унося пассажиров вдогонку красному солнцу.
Воспоминания, словно собачий лай не унимались в переполненной маршрутке. Тихий галдеж дачников способствовал этому. Заскрипела в памяти открытая им вчера калитка чужой дачи. И все переживалось, будто наяву. Гость понял, что поторопился: медленно подходила громадная псина, синева неба отразилась на его лице, Питбуль для порядка прорычал, мгновенно отозвался хозяин:
-Джанет, фу! - повторил дважды.
Он долго сетовал на неосторожность гостя, тот согласился, с уважением поглядывая на собаку. Когда привязанная на цепь она успокоилась, полилось вечерним закатом сладкое вино в уста закадычных друзей, и была вскорости забыта эта пустяковая сцена. Разожженный костер среди двора дачного участка медленно угасал, его багровые головешки рассыпались и шипели от готовящегося барбекю. Перезвон бокалов сливался с чарующей мелодией гитарных вздохов, веселого смеха и доброго человеческого настроения. И только довольное покряхкивание старой и верной суки от сладкой косточки иногда отвлекало на себя внимание. Добротно выпив, закусив мясными блюдами, он на правах гостя скормил собаке вкуснейшее барбекю. Вихирев то ли для порядка, то ли из ревности ругал свою собаку за такую вольность. Когда гость гладил собаку по загривку, его вдруг осенило: где-то эту собаку уже видел. Он пошел на дерзость: стал на четвереньки и в зубах с косточкой пополз к Джанет. Она нежно взяла кость с человеческих зубов, хрястнуло в оцепеневшем ночном небе на всю округу, оборвалась гитарная струна, уступив громкому облизыванию жирной физиономии гостя. Из рук Вихирева выпал графин с вином, он тихо подошел и стал между собакой и гостем, компания облегченно вздохнула. Вернулся к столу совершенно трезвым, с вспотевшим запасом адреналина. Его быстрый, энергичный рассказ о похожей собаке на эту, вынудил хозяина полностью раскрыть тайну ее приобретения. Случилось все несколько месяцев назад.
Вихирев - здесь же на даче, поздней ночью, сидя на диване уже задремал. Дверь была открытой, вместе с запахом ночного неба к нему зашла эта собака с оборванной на шее удавкой. Густая запекшаяся кровь не позволяла отделить тонкий стальной трос с собачьей шеи. Сантиметр за сантиметром Вихирев отпускал смертельную петлю под тихое животное вытье. Сняв с шеи, петлю, он упал в обморок. Утренняя прохлада разбудила хозяина, собака лежала , охраняя то ли жилище, то ли боясь шевельнуться. Со временем выяснилось, что Питбуль проиграл бой, и ее привязали удавкой к буксировочному крюку «Лексиса»…Как удалось вырваться, можно лишь догадываться.
Гости с уважением смотрели на Джанет. Разошлись за полночь. И только маленькая тайна, о которой собака не могла рассказать, а он не хотел этого делать остались не озвученными.
Автобус выпустил небесную синеву выхлопных газов и растворился в изгибе реки.
2008
Может потому, что он не оглядывался, предварительно попрощавшись с удивительной сукой Джанет, а может и потому, как знал всего одни сутки. Ее хозяин по имени Вихирев, похлопывал свою подопечную охранницу с привычной лаской, придерживая собаку за поводок. Автобус рычал, унося пассажиров вдогонку красному солнцу.
Воспоминания, словно собачий лай не унимались в переполненной маршрутке. Тихий галдеж дачников способствовал этому. Заскрипела в памяти открытая им вчера калитка чужой дачи. И все переживалось, будто наяву. Гость понял, что поторопился: медленно подходила громадная псина, синева неба отразилась на его лице, Питбуль для порядка прорычал, мгновенно отозвался хозяин:
-Джанет, фу! - повторил дважды.
Он долго сетовал на неосторожность гостя, тот согласился, с уважением поглядывая на собаку. Когда привязанная на цепь она успокоилась, полилось вечерним закатом сладкое вино в уста закадычных друзей, и была вскорости забыта эта пустяковая сцена. Разожженный костер среди двора дачного участка медленно угасал, его багровые головешки рассыпались и шипели от готовящегося барбекю. Перезвон бокалов сливался с чарующей мелодией гитарных вздохов, веселого смеха и доброго человеческого настроения. И только довольное покряхкивание старой и верной суки от сладкой косточки иногда отвлекало на себя внимание. Добротно выпив, закусив мясными блюдами, он на правах гостя скормил собаке вкуснейшее барбекю. Вихирев то ли для порядка, то ли из ревности ругал свою собаку за такую вольность. Когда гость гладил собаку по загривку, его вдруг осенило: где-то эту собаку уже видел. Он пошел на дерзость: стал на четвереньки и в зубах с косточкой пополз к Джанет. Она нежно взяла кость с человеческих зубов, хрястнуло в оцепеневшем ночном небе на всю округу, оборвалась гитарная струна, уступив громкому облизыванию жирной физиономии гостя. Из рук Вихирева выпал графин с вином, он тихо подошел и стал между собакой и гостем, компания облегченно вздохнула. Вернулся к столу совершенно трезвым, с вспотевшим запасом адреналина. Его быстрый, энергичный рассказ о похожей собаке на эту, вынудил хозяина полностью раскрыть тайну ее приобретения. Случилось все несколько месяцев назад.
Вихирев - здесь же на даче, поздней ночью, сидя на диване уже задремал. Дверь была открытой, вместе с запахом ночного неба к нему зашла эта собака с оборванной на шее удавкой. Густая запекшаяся кровь не позволяла отделить тонкий стальной трос с собачьей шеи. Сантиметр за сантиметром Вихирев отпускал смертельную петлю под тихое животное вытье. Сняв с шеи, петлю, он упал в обморок. Утренняя прохлада разбудила хозяина, собака лежала , охраняя то ли жилище, то ли боясь шевельнуться. Со временем выяснилось, что Питбуль проиграл бой, и ее привязали удавкой к буксировочному крюку «Лексиса»…Как удалось вырваться, можно лишь догадываться.
Гости с уважением смотрели на Джанет. Разошлись за полночь. И только маленькая тайна, о которой собака не могла рассказать, а он не хотел этого делать остались не озвученными.
Автобус выпустил небесную синеву выхлопных газов и растворился в изгибе реки.
2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
