Крізь впертий дощисько до тебе невтомно спішу я.
Здається, я – нота блаженної пісні землі.
У ній розчиняюсь немов і ніхто вже не чує
стихаючих кроків у небо – у серця - безлім.

Цей дощ у мені, він так близько, він поруч і всюди …
Стирає мене і змальовує в інших тонах.
Кожна крапля – вже я. Кожен рух – життям б’є у груди.
Я – невидима. Ані краю у мЕні, ні дна.

Я – невидима. Я чимдуж поспішаю до тебе.
Я горнусь до дерев й ніхто не осудить мене.
Відкрий своє серце широко-широко, як небо –
Я любов’ю ввірвусь й разом ми у казку пірнем.