Але чого варте життя, якщо перша ж його репетиція є вже саме життя?
Ось чому життя завжди подібне начерку.
Мілан Кундера

в нього із нею було тільки те, що за фактом,
в неї із ним – майже все, на що здатна уява.
двічі дзвонить поштар: шістдесят дев’ятий
лист опускаючи в скриню…холоне кава…
він вирина зненацька.. (із виру? з моря?..)
мовчки знімає сорочку і тінь з порогу.
тане у спеці в передчутті любові
день… і вона довго-тепло-світло-волого
дивиться, з губ забираючи по півслова,
і виціловує пальці, приборкує втому.
в тому і сенс, що позиція «просто поряд»
найеротичніша із усіх, їм обом відомих.
«хочу…» – вона промовляє, плямуючи тишу,
і починає губами лічити хребці, а згодом
Моцарт у вічності рондо для них допише
і надішле до запиту музику, вечір, воду.



2010