Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Реалізм Андрій Сюр (1990) /
Проза
*1* Брати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
*1* Брати
Зимовий вечір. Тихо. Довкола високими темними шпилями веж здіймається прадавній ліс. У пітьмі він схожий на якийсь старовинний замок, де живуть королі і королеви, або князі і князівни. Морозяним вітром наближається до нього Снігова Королева. Ніби справжній полководець, вона намагається підкорити неприступну фортецю дерев, але в неї нічого не виходить і тільки стрункі ялини і сосни похитуються сонно від її ніжно-грізного подиху. Проте Королева-Амазонка не здається: зганяє важкі сірі хмари до лісу, ніби знову ведучи наступ. Але і тут насуплений його повелитель перемагає та ще й дякує за те, що поправила теплі пухнасті ковдри, якими ось вже місяць тому вкрила все навкруги Матінка Природа. У повітрі продовжується передноворічний танець красунь сніжинок. Вони летять, кружляють у чудових фігурах невибагливого танкỳ і легко опускаються на землю, наспівуючи напівголосну мелодію тріскучого морозу.
Раптом тишу порушують чиїсь кроки. З лісу виходить двоє старезних, немов сам світ, дідів. У обох довжелезне сиве волосся і такі ж довжелезні посріблені бороди. Одягнені вони в білі пухові плащі, на яких Пан Мороз поуправлявся у вмінні малювати і тепер його мазки виблискують різноманітними казковими візерунками. Обидва тримають в руках старовинні, різьблені найкращими гуцульськими майстрами, палиці-посохи. Дідугани по-мало крокують вперед – туди, де далекими вогнями горять свічки в хатах людей (через хуртовину світла немає вже кілька годин).
-Яка ж сьогодні чудова погода, – захоплено говорить один із старців.
-Та так собі, – незадоволено відповідає інший, – от якби ще срібнорогий місяць і ясноокі зорі – то справді було б гарно…
-Ех, брате, тобі ніколи не вгодиш: то сніг подавай, а то вже і місяць… та ще й зорі, – скаржиться перший.
-Та що я?.. Ти ж запитав, а я просто відповів, – розгублено знизує плечима.
-Ну добре-добре, – поплескує по плечу, – ти ще надми рум’яні щоки і поскаржся комусь.
У відповідь лунає дзвінкий сміх. Старі продовжують далі про щось розмовляти, а хурделиця потрохи припиняється, але хмари все-ще не розходяться, а, як мужнє і віддане військо, чекають подальших наказів своєї Панни.
-Не та вже молодь тепер пішла, брате, – чуються слова суперечки.
-Та чому ж: молодь як молодь.
-Е, ні, – похитує головою старець, – колись тобі і місце старшим в автобусі уступали, і через дорогу важкі пакунки перенести допомагали. А тепер… – розчаровано змахує рукою.
-Так воно ніби так, але ж це діти – до них потрібно ставитися поблажливо, їх потрібно навчати, виховувати. А хто має бути їхніми вчителями, якщо батьки увесь час працюють десь за кордоном, намагаючись заробити хоча б трохи, аби їхня дитина могла добре жити. Але, мені здається, що дітям було б набагато краще, якби їхні тато і мама залишилися вдома, коло них, і ліпше підтримали теплим словом чи посмішкою, аніж грошима, бо це значить набагато більше, аніж навіть і цілий мільйон євро.
-Мудрі слова. Таки роки дечого навчили, – жартівливо говорить інший.
Неспішними кроками вони йдуть далі. Під чобітьми поскрипує сніг. Небо яснішає. Краплинами коштовних каменів хтось засіває зорі, тоді, ніби ненароком, розливає молоко Чумацького Шляху, а після цього кличе яснолицого Місяця-Ювеліра оцінити роботу. За всіма він догляне, бо не може допустити, щоб хоч якийсь із цих маленьких золотих вогників погас: зникає зірка і душа якоїсь людини покидає наш світ земних примар, але, коли хоч одна найменша перлинка з’являється – радіє все, бо ще одне маленьке серденько забилося десь там, на землі.
-Глянь, брате, яка ясна зірка засіяла, – весело показує кудись в далину один із старців.
-Гм… А й справді, – погоджується, – такої світлої я ще ніколи не бачив.
-А це що таке? Невже наші брати ангели сьогодні також не сплять? Ану покличмо їх сюди, може вони нам щось цікаве розкажуть? – помітивши двох ангелів, підносить вгору посох, а тоді вдаряє ним об сковану Морозом землю і з нього виривається цілий жмут гарячих іскор: вони летять все вище і вище, на півдорозі до неба раптом вибухають зеленим вогнем і малюють чудові візерунки зими (так вже заведено вітатися у братів-місяців).
Ангели помічають двох старців і за хвилину вже стоять коло них і ручкаються. Їх теж двоє: високі на зріст, стрункі, мужні, одягнені у білі штани та вишивані червоно-чорними нитками сорочки, на спинах – могутні, з срібного пір’я, крила; обоє кучеряві, щоправда, в одного з них кучері трохи світліші, аніж в іншого.
-Доброї ночі, панове, – вітаються Місяці, – куди летите?
-Доброї ночі, ґазди Грудню і Січню. Та от передноворічна ніч, а в нас робота, – не дуже весело говорить Михаїл – ангел зі світлішими кучерями, але потім додає жвавіше:
-Але таку роботу виконуй хоч кожного дня. Та ви вже, мабуть, і самі помітили: зорі сьогодні особливо гарні, – посміхається, – цієї ночі, кілька хвилин тому, народився маленький хлопчик, на долю якого припаде чимало випробувань, але й не менше щастя. Колись, коли він підросте і стане юнаком, завдяки йому і ще декому, – на обличчі з’являється загадка, – народиться на світ те, що вже тисячі років оспівують в піснях, про що розповідають історії і складають легенди, але, нажаль, його люди зустрічають рідко, а, зустрівши, дуже часто стається так, що не вміють зберегти…
-Михаїле!.. – з докором перебиває свого побратима Гавриїл, – це…
-Та знаю-знаю… Але ж це стається не кожного дня. До того ж, тут крім нас з тобою і братів-місяців більше нікого немає. Так що заспокойся, – весело зупиняє побратима ангел.
-Твоїми словами, як то кажуть… Але, якби про це дізналася якась нечисть, то отій ясній зіроньці вже ніколи не засіяти на повну силу, бо її творить не одна доля людини, але і…
-Ну-ну!.. Тепер вже ти забагато базікаєш. Летімо краще далі, бо ще маємо цілу купу справ. Ви вже вибачте нам, браття. Самі розумієте – справи, – якось, ніби трохи збентежено, каже Михаїл. За кілька секунд, розправивши широко могутні орлині крила, і, знявши за собою хмару сніжного пилу, летять ангели високо над хмарами і милуються мальовничими хатками українських сіл внизу.
-Ну що ж, брате, і мені пора. Незабаром годинник проб’є північ і влада перейде до тебе. Так-що, дивись мені, підтримуй тут порядки, бо не подивлюся на те, що ти вже дорослий… – жартома говорить місяць Грудень.
-Та добре-добре. Не вперше вже… За всім догляну, – запевняє Січень.
-Пора вже мені на заслужений відпочинок. Бувай! Гарного місяця! – весело каже Грудень і зникає в гущавині лісу.
-Дякую, брате, – тихо промовляє у відповідь Січень і помалу крокує далі, оглядаючи свої володіння.
Зима. Тихо навкруги. Тільки тріск якоїсь зламаної гілки і скрипучий сміх старої баби десь за столітнім дубом порушують її.
-То кажете, що світ такого ще не бачив?!! Ну нічого, побачить ще й не таке! – люто скалячи гнилі зуби говорить вона, – за це ж можна отримати молодість і більше сили від самого Змія. Ох і радий же він буде! І це все тільки за те, щоб перешкодити цій нещасній зірці засіяти! Ха-ха-ха! Та простіше простого! – задоволено потирає руки і теж зникає десь за високими стовбурами дерев.
А місяць продовжує дивитися за своїми маленькими сестрами і також помічає красуню: вона ж найрідніша йому, хоч і з’являється порадувати людське око тільки раз на тисячу або і на п’ять тисяч років. Снігова Королева і Вітер вже залишили дерева спокійно спати і полетіли далеко-далеко у небо побажати «На добраніч» маленьким зірочкам…
2010
Раптом тишу порушують чиїсь кроки. З лісу виходить двоє старезних, немов сам світ, дідів. У обох довжелезне сиве волосся і такі ж довжелезні посріблені бороди. Одягнені вони в білі пухові плащі, на яких Пан Мороз поуправлявся у вмінні малювати і тепер його мазки виблискують різноманітними казковими візерунками. Обидва тримають в руках старовинні, різьблені найкращими гуцульськими майстрами, палиці-посохи. Дідугани по-мало крокують вперед – туди, де далекими вогнями горять свічки в хатах людей (через хуртовину світла немає вже кілька годин).
-Яка ж сьогодні чудова погода, – захоплено говорить один із старців.
-Та так собі, – незадоволено відповідає інший, – от якби ще срібнорогий місяць і ясноокі зорі – то справді було б гарно…
-Ех, брате, тобі ніколи не вгодиш: то сніг подавай, а то вже і місяць… та ще й зорі, – скаржиться перший.
-Та що я?.. Ти ж запитав, а я просто відповів, – розгублено знизує плечима.
-Ну добре-добре, – поплескує по плечу, – ти ще надми рум’яні щоки і поскаржся комусь.
У відповідь лунає дзвінкий сміх. Старі продовжують далі про щось розмовляти, а хурделиця потрохи припиняється, але хмари все-ще не розходяться, а, як мужнє і віддане військо, чекають подальших наказів своєї Панни.
-Не та вже молодь тепер пішла, брате, – чуються слова суперечки.
-Та чому ж: молодь як молодь.
-Е, ні, – похитує головою старець, – колись тобі і місце старшим в автобусі уступали, і через дорогу важкі пакунки перенести допомагали. А тепер… – розчаровано змахує рукою.
-Так воно ніби так, але ж це діти – до них потрібно ставитися поблажливо, їх потрібно навчати, виховувати. А хто має бути їхніми вчителями, якщо батьки увесь час працюють десь за кордоном, намагаючись заробити хоча б трохи, аби їхня дитина могла добре жити. Але, мені здається, що дітям було б набагато краще, якби їхні тато і мама залишилися вдома, коло них, і ліпше підтримали теплим словом чи посмішкою, аніж грошима, бо це значить набагато більше, аніж навіть і цілий мільйон євро.
-Мудрі слова. Таки роки дечого навчили, – жартівливо говорить інший.
Неспішними кроками вони йдуть далі. Під чобітьми поскрипує сніг. Небо яснішає. Краплинами коштовних каменів хтось засіває зорі, тоді, ніби ненароком, розливає молоко Чумацького Шляху, а після цього кличе яснолицого Місяця-Ювеліра оцінити роботу. За всіма він догляне, бо не може допустити, щоб хоч якийсь із цих маленьких золотих вогників погас: зникає зірка і душа якоїсь людини покидає наш світ земних примар, але, коли хоч одна найменша перлинка з’являється – радіє все, бо ще одне маленьке серденько забилося десь там, на землі.
-Глянь, брате, яка ясна зірка засіяла, – весело показує кудись в далину один із старців.
-Гм… А й справді, – погоджується, – такої світлої я ще ніколи не бачив.
-А це що таке? Невже наші брати ангели сьогодні також не сплять? Ану покличмо їх сюди, може вони нам щось цікаве розкажуть? – помітивши двох ангелів, підносить вгору посох, а тоді вдаряє ним об сковану Морозом землю і з нього виривається цілий жмут гарячих іскор: вони летять все вище і вище, на півдорозі до неба раптом вибухають зеленим вогнем і малюють чудові візерунки зими (так вже заведено вітатися у братів-місяців).
Ангели помічають двох старців і за хвилину вже стоять коло них і ручкаються. Їх теж двоє: високі на зріст, стрункі, мужні, одягнені у білі штани та вишивані червоно-чорними нитками сорочки, на спинах – могутні, з срібного пір’я, крила; обоє кучеряві, щоправда, в одного з них кучері трохи світліші, аніж в іншого.
-Доброї ночі, панове, – вітаються Місяці, – куди летите?
-Доброї ночі, ґазди Грудню і Січню. Та от передноворічна ніч, а в нас робота, – не дуже весело говорить Михаїл – ангел зі світлішими кучерями, але потім додає жвавіше:
-Але таку роботу виконуй хоч кожного дня. Та ви вже, мабуть, і самі помітили: зорі сьогодні особливо гарні, – посміхається, – цієї ночі, кілька хвилин тому, народився маленький хлопчик, на долю якого припаде чимало випробувань, але й не менше щастя. Колись, коли він підросте і стане юнаком, завдяки йому і ще декому, – на обличчі з’являється загадка, – народиться на світ те, що вже тисячі років оспівують в піснях, про що розповідають історії і складають легенди, але, нажаль, його люди зустрічають рідко, а, зустрівши, дуже часто стається так, що не вміють зберегти…
-Михаїле!.. – з докором перебиває свого побратима Гавриїл, – це…
-Та знаю-знаю… Але ж це стається не кожного дня. До того ж, тут крім нас з тобою і братів-місяців більше нікого немає. Так що заспокойся, – весело зупиняє побратима ангел.
-Твоїми словами, як то кажуть… Але, якби про це дізналася якась нечисть, то отій ясній зіроньці вже ніколи не засіяти на повну силу, бо її творить не одна доля людини, але і…
-Ну-ну!.. Тепер вже ти забагато базікаєш. Летімо краще далі, бо ще маємо цілу купу справ. Ви вже вибачте нам, браття. Самі розумієте – справи, – якось, ніби трохи збентежено, каже Михаїл. За кілька секунд, розправивши широко могутні орлині крила, і, знявши за собою хмару сніжного пилу, летять ангели високо над хмарами і милуються мальовничими хатками українських сіл внизу.
-Ну що ж, брате, і мені пора. Незабаром годинник проб’є північ і влада перейде до тебе. Так-що, дивись мені, підтримуй тут порядки, бо не подивлюся на те, що ти вже дорослий… – жартома говорить місяць Грудень.
-Та добре-добре. Не вперше вже… За всім догляну, – запевняє Січень.
-Пора вже мені на заслужений відпочинок. Бувай! Гарного місяця! – весело каже Грудень і зникає в гущавині лісу.
-Дякую, брате, – тихо промовляє у відповідь Січень і помалу крокує далі, оглядаючи свої володіння.
Зима. Тихо навкруги. Тільки тріск якоїсь зламаної гілки і скрипучий сміх старої баби десь за столітнім дубом порушують її.
-То кажете, що світ такого ще не бачив?!! Ну нічого, побачить ще й не таке! – люто скалячи гнилі зуби говорить вона, – за це ж можна отримати молодість і більше сили від самого Змія. Ох і радий же він буде! І це все тільки за те, щоб перешкодити цій нещасній зірці засіяти! Ха-ха-ха! Та простіше простого! – задоволено потирає руки і теж зникає десь за високими стовбурами дерев.
А місяць продовжує дивитися за своїми маленькими сестрами і також помічає красуню: вона ж найрідніша йому, хоч і з’являється порадувати людське око тільки раз на тисячу або і на п’ять тисяч років. Снігова Королева і Вітер вже залишили дерева спокійно спати і полетіли далеко-далеко у небо побажати «На добраніч» маленьким зірочкам…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
