
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
2025.09.23
18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Зустріч з істотою темряви
Ця історія не вигадана. Це спогади про реальні події записані максимальною точністю як запам’яталося тоді ще дитячій (чи напівдитячій) свідомості. Життя часто дарує сюжети які годі вигадати найхимернішому фантазеру. І тому описаний нижче випадок виглядає якось особливо моторошно.
У сімдесяті роки я був ще дитиною – школярем. У ті часи в школах регулярно влаштовували зустрічі з ветеранами війни – переважно Другої світової, хоча один раз влаштували зустріч з ветераном Громадянської. На кожній із таких зустрічей страшенно хотілося почути як то було все насправді, почути про якісь конкретні події і героїчні вчинки свідком яких був оповідач. Натомість як правило лунали досить стандартні фрази про те «як було тоді важко, як партія зараз про всіх нас турбується» і таке інше. Складалось враження ніби оповідачі замовкали не наважуючись сказати про щось таке страшне і моторошне про яке і говорити вголос не можна. Але особливо мені запам’яталась наступна зустріч.
Ветеран якого запросили на патріотично-виховний захід вирізнявся якоюсь дивною зовнішністю – глибоко запалі очі світились з заглибин черепа якимось недобрим вогнем. Загострені риси обличчя викликали якийсь підсвідомий страх. Спочатку розповідь була банальною і складалась із заяложених фраз. Але потім один із учнів почав задавати питання: «А розкажіть як Ви воювали… А за що Вам дали той орден…» І тут оповідача прорвало. Він почав дійсно згадувати. Виявилось, що на фронті він взагалі ніколи не був. За його словами боровся він в тилу. І це було набагато важче, бо радянському тилу було безліч замаскованих ворогів. І він власне їх ловив, їм виносили справедливий вирок і він той вирок приводив у виконання. Почав він свою «важку боротьбу з ворогами народу» ще до війни в органах НКВД. Особливо багато роботи було в «цих краях» в 1937 році де він встановлював радянську владу. (Я ще здивувався – як, невже до 1937 року радянської влади в місті Плоскирові не було?) Той же хлопчик-піонер спитав: «А розкажіть - як ви ловили дезертирів?» На що «ветеран» відповів, що дезертирів було ловити зовсім легко, та їх майже й не було. А от замаскованих ворогів було ловити важко і було їх дуже багато. «…Вот с виду атвественний савєтский работник, хароший сєм’янін, а потом оказалось, што он враг народа і шпіон – работал сразу на четирє іностранних развєткі – англійскую, нємєцкую, японскую і кітайскую – он сам в етом прізнался на дапросє…» (Мені так захотілось спитати: а що було з дітьми того «ворога народу» але я промовчав). За його словами після війни він знову приїхав «в еті края» встановлювати радянську владу яка за роки війни похитнулась і знову було багато роботи… Я з жахом зрозумів, що нам замість старого солдата привели на зустріч ката. Який ось цими руками вбивав – причому людей невинних з яких тортурами витягли якісь «зізнання». І це все – ця зустріч істоти темряви з дітьми відбувалось в той самий рік коли в місті Плоскирові (Хмельницькому) будували новий універмаг на місці де в 1937 році було НКВД. Ківш екскаватора раптом вигріб купу людських кісток. Збіглися люди. Будівництво тут же зупинили, все загородили і проводили вночі – машини щось вивозили далеко за місто. По місту котились чутки: «Там за Сталіна було НКВД – знаєте, що екскаватор вирив?....»
Найдивніше те, що через кілька років відбулось дивне «де жа вю» - на зустріч з тепер уже комсомольцями запросили знову колишнього (вже іншого) «борця з ворогами народу» - професійного ката який знову розказував як він боровся за радянську владу в тилу і після війни…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч з істотою темряви
«Муза ударила в груди мене
Гострим блискучим ножем.»
(Б.-І. Антонич)

У сімдесяті роки я був ще дитиною – школярем. У ті часи в школах регулярно влаштовували зустрічі з ветеранами війни – переважно Другої світової, хоча один раз влаштували зустріч з ветераном Громадянської. На кожній із таких зустрічей страшенно хотілося почути як то було все насправді, почути про якісь конкретні події і героїчні вчинки свідком яких був оповідач. Натомість як правило лунали досить стандартні фрази про те «як було тоді важко, як партія зараз про всіх нас турбується» і таке інше. Складалось враження ніби оповідачі замовкали не наважуючись сказати про щось таке страшне і моторошне про яке і говорити вголос не можна. Але особливо мені запам’яталась наступна зустріч.
Ветеран якого запросили на патріотично-виховний захід вирізнявся якоюсь дивною зовнішністю – глибоко запалі очі світились з заглибин черепа якимось недобрим вогнем. Загострені риси обличчя викликали якийсь підсвідомий страх. Спочатку розповідь була банальною і складалась із заяложених фраз. Але потім один із учнів почав задавати питання: «А розкажіть як Ви воювали… А за що Вам дали той орден…» І тут оповідача прорвало. Він почав дійсно згадувати. Виявилось, що на фронті він взагалі ніколи не був. За його словами боровся він в тилу. І це було набагато важче, бо радянському тилу було безліч замаскованих ворогів. І він власне їх ловив, їм виносили справедливий вирок і він той вирок приводив у виконання. Почав він свою «важку боротьбу з ворогами народу» ще до війни в органах НКВД. Особливо багато роботи було в «цих краях» в 1937 році де він встановлював радянську владу. (Я ще здивувався – як, невже до 1937 року радянської влади в місті Плоскирові не було?) Той же хлопчик-піонер спитав: «А розкажіть - як ви ловили дезертирів?» На що «ветеран» відповів, що дезертирів було ловити зовсім легко, та їх майже й не було. А от замаскованих ворогів було ловити важко і було їх дуже багато. «…Вот с виду атвественний савєтский работник, хароший сєм’янін, а потом оказалось, што он враг народа і шпіон – работал сразу на четирє іностранних развєткі – англійскую, нємєцкую, японскую і кітайскую – он сам в етом прізнался на дапросє…» (Мені так захотілось спитати: а що було з дітьми того «ворога народу» але я промовчав). За його словами після війни він знову приїхав «в еті края» встановлювати радянську владу яка за роки війни похитнулась і знову було багато роботи… Я з жахом зрозумів, що нам замість старого солдата привели на зустріч ката. Який ось цими руками вбивав – причому людей невинних з яких тортурами витягли якісь «зізнання». І це все – ця зустріч істоти темряви з дітьми відбувалось в той самий рік коли в місті Плоскирові (Хмельницькому) будували новий універмаг на місці де в 1937 році було НКВД. Ківш екскаватора раптом вигріб купу людських кісток. Збіглися люди. Будівництво тут же зупинили, все загородили і проводили вночі – машини щось вивозили далеко за місто. По місту котились чутки: «Там за Сталіна було НКВД – знаєте, що екскаватор вирив?....»
Найдивніше те, що через кілька років відбулось дивне «де жа вю» - на зустріч з тепер уже комсомольцями запросили знову колишнього (вже іншого) «борця з ворогами народу» - професійного ката який знову розказував як він боровся за радянську владу в тилу і після війни…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію