Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Фторнек
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фторнек
Помнишь, как мы голышом купались в небе? Резвились в лучах, плескались в березовом соке утреннего озона. Я прыгал и визжал, как ребенок, разбрызгивая свой смех по округе. А твои серые искрящиеся нежностью угольки источали аромат свежести, бодрости, и в то же время спокойствия, добра и теплоты. «Это всё – наше», - читал я в них.
Неужели Фторнек не придет? Сегодня же суббота… Выходной. Можно было бы…
Каждый раз я словно боюсь потерять этот шанс – снова быть вместе. Может кому-то это и покажется не таким уж и важным, - подумаешь, не в последний же раз… А вдруг! … не дай Бог! … даже произносить это … губы немеют… Последний… Какая неуемная тоска тянет, давит и душит при одной только мысли, даже тени мысли, что это последний раз…
Сигарета за сигаретой… В пепельнице сложены башни, танки и коварно заходящие с тыла солдаты. … Сегодня суббота. Где же мой Фторнек, мой маленький Фторнек? Солнышко, расплавляющее сердце лазурного неба…
Потолок резво слинял с карусели и наконец стал на место. Где я? … … …
Есть идея!
Бегом хватаю сумку, в ней блокнот, в нем – Фторнек. В блокноте – книге моих недопрожитых днейночейночейдней. Книжка в сумці… Сумка, кошелек. А, блин, хоть бы ничего не забыть. Всегда боюсь опоздать. Вроде все. Ничто не забыто! Вперед!
Автобусы, поезда, дороги, очереди, пробки. Жизнь в пути… Но это того стоит!
… Странно… Не повстречались мне в пути ни старушки, которых надо переводить через дорогу, ни голодные котята… Неужели не повезет?...Повстречался, правда, голодный волк. Но я был в автобусе. Все бросились к окнам и тыкали пальцами. А я думал и размышлял. Что же это такое? Знаки судьбы? А что они значат? Я так боюсь потерять… Как будто никогда не терял. Горизонт опустился так низко, тяжелым покрывалом нависли тучи над узкой гранью.
- Где-то идет дождь, - услышал я сзади, но не хотелось даже оборачиваться. Как-то… всё … никак… А где-то дождь смывает все знаки. Но он – там, а я – тут.
Мы вьехали в город, как фашисты в красную деревню – внезапно и «зрання», на рассвете. И так же, как драпающие оккупанты кинулись галопом из автобуса. И я тоже бегом. Но не потому, что как все, а потому, что ко Фторнеку. У меня причина уважительная.
По дороге забежал купил семечек (Фторнек их любит). Не пережаренных, крупных, сам выбирал. Глупо, но в душе ликовал… Как в душе со Фторнеком. Вот ведь обрадуется зайчук! И халву надо не забыть купить. Где халва? Вот халва. Свежая?
- Девушка, халва свежая? – улыбнулся на все скоко-то продавщице.
- Свежая будет завтра. У нас завоз халвы раз в неделю. Прямые поставки с Байконура. Только по четвергам.
- Чет… Чёт не понял… Как по четвергам. Вы же сказали… завтра…а сегодня что?
- Молодой человек, сегодня среда – Казалось все покупатели огромного супермаркета бросили свои дела и кинулись обьяснять мне, дубу, что сегодня среда, а четверг завтра. А напоследок ещё и выстроились в одну шеренгу и хором рявкнули:
- Сегодня – среда, а завтра – четверг.
И совсем напоследок из разорванной цепи отмороженных консюмеров вышла девочка с рыжими косичками и выпалила.
- А Фторнек заФтра.
У меня, наверное, весь интерфейс стал, как её косички. Она что-то знает? Тоже ведь именно так и сказала, - Фторнек, а не вторник, как положено. Ёмаё, ёкэлэмэнэ, ёханый… Блин, то есть, как ни прискорбно, надо что-то с языком делать, - пересилив себя подумал я, но от этого снова вспомнилось ликование в душе и ещё сильнее загорелся мой лик. А поскольку в магазине не было ещё и зажигалок и все желающие принялись подкуривать от моей «румяности», пришлось немедленно остыть и ретироваться.
Плюхнувшись в родное кресло со стопкой водки и стаканом минералки (на этот раз без транквилизаторов, - закончились, как в магазине) я уже готов был страдать и страдать снова. Но вдруг зазвенел телефон. Кто говорит?... … … … … Он…
… Он! Он! Он! Он! … … … … … … … … ОоооооооооооНнннн……
-Малыш, ну как ты? – всколыхнуло воздух магическое заклинание…
… Какие удивительные узоры можна сложить в пепельнице из простых, ничем не примечательных окурков… Надо будет насобирать к отпуску. Хотя как раз теперь уже и не надо.
Неужели Фторнек не придет? Сегодня же суббота… Выходной. Можно было бы…
Каждый раз я словно боюсь потерять этот шанс – снова быть вместе. Может кому-то это и покажется не таким уж и важным, - подумаешь, не в последний же раз… А вдруг! … не дай Бог! … даже произносить это … губы немеют… Последний… Какая неуемная тоска тянет, давит и душит при одной только мысли, даже тени мысли, что это последний раз…
Сигарета за сигаретой… В пепельнице сложены башни, танки и коварно заходящие с тыла солдаты. … Сегодня суббота. Где же мой Фторнек, мой маленький Фторнек? Солнышко, расплавляющее сердце лазурного неба…
Потолок резво слинял с карусели и наконец стал на место. Где я? … … …
Есть идея!
Бегом хватаю сумку, в ней блокнот, в нем – Фторнек. В блокноте – книге моих недопрожитых днейночейночейдней. Книжка в сумці… Сумка, кошелек. А, блин, хоть бы ничего не забыть. Всегда боюсь опоздать. Вроде все. Ничто не забыто! Вперед!
Автобусы, поезда, дороги, очереди, пробки. Жизнь в пути… Но это того стоит!
… Странно… Не повстречались мне в пути ни старушки, которых надо переводить через дорогу, ни голодные котята… Неужели не повезет?...Повстречался, правда, голодный волк. Но я был в автобусе. Все бросились к окнам и тыкали пальцами. А я думал и размышлял. Что же это такое? Знаки судьбы? А что они значат? Я так боюсь потерять… Как будто никогда не терял. Горизонт опустился так низко, тяжелым покрывалом нависли тучи над узкой гранью.
- Где-то идет дождь, - услышал я сзади, но не хотелось даже оборачиваться. Как-то… всё … никак… А где-то дождь смывает все знаки. Но он – там, а я – тут.
Мы вьехали в город, как фашисты в красную деревню – внезапно и «зрання», на рассвете. И так же, как драпающие оккупанты кинулись галопом из автобуса. И я тоже бегом. Но не потому, что как все, а потому, что ко Фторнеку. У меня причина уважительная.
По дороге забежал купил семечек (Фторнек их любит). Не пережаренных, крупных, сам выбирал. Глупо, но в душе ликовал… Как в душе со Фторнеком. Вот ведь обрадуется зайчук! И халву надо не забыть купить. Где халва? Вот халва. Свежая?
- Девушка, халва свежая? – улыбнулся на все скоко-то продавщице.
- Свежая будет завтра. У нас завоз халвы раз в неделю. Прямые поставки с Байконура. Только по четвергам.
- Чет… Чёт не понял… Как по четвергам. Вы же сказали… завтра…а сегодня что?
- Молодой человек, сегодня среда – Казалось все покупатели огромного супермаркета бросили свои дела и кинулись обьяснять мне, дубу, что сегодня среда, а четверг завтра. А напоследок ещё и выстроились в одну шеренгу и хором рявкнули:
- Сегодня – среда, а завтра – четверг.
И совсем напоследок из разорванной цепи отмороженных консюмеров вышла девочка с рыжими косичками и выпалила.
- А Фторнек заФтра.
У меня, наверное, весь интерфейс стал, как её косички. Она что-то знает? Тоже ведь именно так и сказала, - Фторнек, а не вторник, как положено. Ёмаё, ёкэлэмэнэ, ёханый… Блин, то есть, как ни прискорбно, надо что-то с языком делать, - пересилив себя подумал я, но от этого снова вспомнилось ликование в душе и ещё сильнее загорелся мой лик. А поскольку в магазине не было ещё и зажигалок и все желающие принялись подкуривать от моей «румяности», пришлось немедленно остыть и ретироваться.
Плюхнувшись в родное кресло со стопкой водки и стаканом минералки (на этот раз без транквилизаторов, - закончились, как в магазине) я уже готов был страдать и страдать снова. Но вдруг зазвенел телефон. Кто говорит?... … … … … Он…
… Он! Он! Он! Он! … … … … … … … … ОоооооооооооНнннн……
-Малыш, ну как ты? – всколыхнуло воздух магическое заклинание…
… Какие удивительные узоры можна сложить в пепельнице из простых, ничем не примечательных окурков… Надо будет насобирать к отпуску. Хотя как раз теперь уже и не надо.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
