Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
