Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
