Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
