
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
12:19
Руйнуючи себе,
я руйную світ,
бо я - його частина.
Відновлюючи себе,
я відновлюю квіт,
бо я - його клітина.
я руйную світ,
бо я - його частина.
Відновлюючи себе,
я відновлюю квіт,
бо я - його клітина.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рыбий бунт
В некотором царстве, в некотором государстве, в маленьком захолустном городишке жили–были дети. Конечно же у них, как и у всех детей в других городах, городках, да наверное и в селах,были родители. И вот решили как то дети поубивать к чертовой матери всех взрослых. А что? Конфеты лопать до отвала не дают – раз, гулять допоздна не разрешают – два, ну а три, четыре, пять – это уже само собой решится – не все дети еще и до трех считать умели. Но возмущены были шибко. До предела!
Собрались они на совет у песочницы и давай предлагать, что со взрослыми делать, как поступать, чтоб ни одного старше двенадцати лет не осталось. Тут, кстати, и причины новые нашлись, только не все говорили - «третья, четвертая, пятая» – некоторые – «еще одна». И насобирали таких причин где-то около тысячи – отдельную книгу написать можно, да только не все писать умели.
Ну, с причинами разобрались, стали искать способы, как же все таки всех взрослых-то разом укокошить, чтоб ни одного не осталось, а то еще надают по попе да в угол поставят, ежели выживут. «Вот, вот, ежели выживут, - крикнул Гоша, пацан лет эдак семи-восьми. – Значит надобно найти такой способ, чтобы всех и сразу. У кого какие идеи?» Гоша, кстати, парень был очень смышленый и, наверное, поумнее многих десяти-двенадцатилетних лоботрясов.
Стали они думать что-бы такое сотворить. «Может травонем, - мой папа - директор завода, где краску делают, у него отравы этой- хоть на тыщу, хоть на миллион» - тараторил Гена. «Нет, нет, лучше всего рвануть, - закричала Маша, - взрывчатку кинуть – оно как бабахнет – костей не соберут. Мой папа завсегда рыбу в пруду глушит – так прям вся и всплывает кверху животами – хватай, да в ведро». «А может их лучше сжечь, - предложил Ваня, - мы на шашлыки как поедем, бывало как запалим, так потом пол леса сгорит – даже в новостях про нас показывают, только не говорят, что это про нас, но это про нас, просто мы хвастаться не любим, стесняемся признаться, что про нас, но это про нас». «А может лучше пострелять всех как собак бродячих?», - раздался вдруг писклявый голосок. Все оглянулись. Ах, это Женька, маленький Женечка, он недавно только говорить толком научился, а уже вон как здраво рассуждает!
«Молодец, малый, хорошо говоришь, мы это учтем», - как можно басовитее рявкнул Гоша. И дискуссия продолжилась. Мальчики кричали «Раздавим!», девочки визжали «Порежем!», кто-то предлагал душить, кто-то топить.
Но тут вдруг послышалось из окон домов – «Маша, иди кушать», а вслед за этим – «Ваня, домой, обед стынет», а потом еще и еще полилось разноголосьем «Гена, иди обедать, Вася, бегом домой». «Да что ж это за напасть такая - и поговорить не дадут», - завозмущались дети, но решили пока дабы не выдавать своих тайных замыслов, спокойненько и без шума пойти и покушать. А вечером собраться в условленном месте. «Хотят нас заманить на замануху, но нам такие интересности не интересны, простите за тавтологию», - деловито заявил Гоша и вся детвора разошлась по домам. Молча, ни слова ни говоря удивленным родителям покушали, так же молча легли спать. А вечером вереницею потянулись к месту сбора. Но было одно Но, большое НО! Собраться то решили, а вот место сбора не оговорили. И пошли детишки в плащах да пальтишках кто куда, разбрелись по округе, по некоторому царству-государству, по континентам. Ни один из детей того захолустного городка домой не вернулся. И никто никогда из горожан не видел больше злополучных ребятишек.
А взрослые…взрослые умерли. Все до одного. От старости …и от одиночества.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію