Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Сольфеджіо
Олександр не комплексував щодо свого низького зросту, вузьких плечей, товстої талії та відсутності м’язів. Він мав кучеряве волосся і руді вуса, що стирчали, як маленькі їжачки, внаслідок чого його верхня губа виглядала непропорційно великою. Погляд його сірих очей постійно блукав, зупинявся на окремих предметах буквально на мить, вихоплюючи щось важливе для себе, ніби сучасні камери відеоспостереження. Інколи він так раптово заглиблювався у себе, що забував на хвилину про співрозмовника. У такому випадку його доводилося «будити» окриком чи доторком.
Він взагалі був з причудами. Вирісши в інтелігентній сім’ї (батько – вельми відомий у Полтаві психіатр, а мати – психолог), Саша не переймався етикетом і не був з ним «на ти». Приміром, коли дружина народила першу дитину та зціжувала залишки молока, то Олександр випивав його залюбки зі шкоринкою хліба. На здоров’я! Якби ж він про це не розповідав колегам на роботі. Одна незаміжня і бездітна жінка, почувши з яким захопленням і екстазом він передає смакові відчуття від вишуканого напою, зауважила: «Вам, Олександре, вже пора стати членом секти, де ритуально п’ють кров немовлят, або перевтілитися у вампіра...»
Якось на початку літа компартійне керівництво заводу, де працював Олександр, розпочало примусові поїздки у колгоспи на різні сільськогосподарські роботи. У семидесяті роки минулого століття така допомога селу була обов’язковою. Саша висловлював бурхливі протести місцевим вождям проти цієї мобілізації, бо ніколи в руках не тримав ні сапки, ні коси. Більше того, він порівнював дії керманичів з діями Мао Цзедуна та хунвейбінів у період «культурної революції». Його останній аргумент був таким: «Я – фізик-теоретик. Я знаю різні моделі Всесвіту і майже підготував експеримент, який може стати винаходом чи навіть відкриттям: я хочу спіймати у темній кімнаті нейтрино, і мені важить кожна хвилина, поки місяць перебуває у певному Зодіакові, а космічні протуберанці ще здатні розсіювати своє сім’я...»
Секретар парткому брутально і з садистським задоволенням спершу образливо натякнув Саші, що його маячня, очевидно, навіяна спілкуванням з батьковими пацієнтами у психлікарні, а згодом посадив його у кузов «пиріжка» і відправив немилосердною спекою до Чернечого яру косити сіно. Після повернення колеги запитали в Олександра про враження від «трудотерапії», на що він відповів: «У цьому житті потрібно пізнати все – навіть садомазохізм...»
Навчався Саша у харківському університеті. Хоча батьки довго йому «викручували руки» і протурчали вуха щодо вступу до медичного вузу. Він не послухався. Фінансова підтримка батьків була мінімальною. Тому йому доводилося часто їздити у Полтаву за харчами робочим потягом, що йшов більше п’яти годин і зупинявся майже біля кожного стовпа.
На другому курсі Олександр закохався до нестями у дівчину з Харкова, яка вчилася у музичному училищі, грала на кількох інструментах і зворушливо співала російські романси. Саша, у свою чергу, розповідав їй годинами про московський гурт «Машина времени» або про знамениту ліверпульську четвірку «Бітлз». Знаючи англійську, він робив спроби заспівати дівчині щось із відомих хітів. Проте кохана ніжно, толерантно, дипломатично, але твердо натякнула Саші, що майстерність його співу потрібно шліфувати, а слух у нього, безперечно, є. Це окрилювало, додавало сил і натхнення.
Студій звукозапису на той час ще не було. Тому Саша вирішив записати свій голос за допомогою побутового касетного магнітофону «Весна», а потім, критично прослухавши запис, працювати над сольфеджіо.
Отже, у тамбурі робочого потягу, під акомпанемент стуку коліс він співав інтернаціонал, «Хотят ли русские войны» на слова Євгена Євтушенка, пісні Висоцького тощо. Аби перевищити рівень шуму, Саші доводилося видобувати багато децибел і він старався, так старався, що навіть охрип. Свою майстерність співу оцінив на трійку з плюсом, а запис не знищив та ще й забув у батьківській оселі. Повернувшись через певний час із Харкова, змушений був вислухати вбивчий монолог батька: «Сашо! Якось мені знадобився магнітофон. То я взяв його у твоїй кімнаті, а там касета і запис... Якщо це твій хороший друг чи знайомий – то присилай його до мене. ЦЕ МІЙ ПАЦІЄНТ!!! Я зможу вилікувати його. Ще не все втрачено!»
Саша не зізнався батькові, що у тамбурі співав саме він. Йому стало боляче і соромно. Пекельно соромно. Олександр більше ніколи не співав...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сольфеджіо
Усі ми – блазні з розбитими серцями.
Оскар Вайлд
Олександр не комплексував щодо свого низького зросту, вузьких плечей, товстої талії та відсутності м’язів. Він мав кучеряве волосся і руді вуса, що стирчали, як маленькі їжачки, внаслідок чого його верхня губа виглядала непропорційно великою. Погляд його сірих очей постійно блукав, зупинявся на окремих предметах буквально на мить, вихоплюючи щось важливе для себе, ніби сучасні камери відеоспостереження. Інколи він так раптово заглиблювався у себе, що забував на хвилину про співрозмовника. У такому випадку його доводилося «будити» окриком чи доторком.Він взагалі був з причудами. Вирісши в інтелігентній сім’ї (батько – вельми відомий у Полтаві психіатр, а мати – психолог), Саша не переймався етикетом і не був з ним «на ти». Приміром, коли дружина народила першу дитину та зціжувала залишки молока, то Олександр випивав його залюбки зі шкоринкою хліба. На здоров’я! Якби ж він про це не розповідав колегам на роботі. Одна незаміжня і бездітна жінка, почувши з яким захопленням і екстазом він передає смакові відчуття від вишуканого напою, зауважила: «Вам, Олександре, вже пора стати членом секти, де ритуально п’ють кров немовлят, або перевтілитися у вампіра...»
Якось на початку літа компартійне керівництво заводу, де працював Олександр, розпочало примусові поїздки у колгоспи на різні сільськогосподарські роботи. У семидесяті роки минулого століття така допомога селу була обов’язковою. Саша висловлював бурхливі протести місцевим вождям проти цієї мобілізації, бо ніколи в руках не тримав ні сапки, ні коси. Більше того, він порівнював дії керманичів з діями Мао Цзедуна та хунвейбінів у період «культурної революції». Його останній аргумент був таким: «Я – фізик-теоретик. Я знаю різні моделі Всесвіту і майже підготував експеримент, який може стати винаходом чи навіть відкриттям: я хочу спіймати у темній кімнаті нейтрино, і мені важить кожна хвилина, поки місяць перебуває у певному Зодіакові, а космічні протуберанці ще здатні розсіювати своє сім’я...»
Секретар парткому брутально і з садистським задоволенням спершу образливо натякнув Саші, що його маячня, очевидно, навіяна спілкуванням з батьковими пацієнтами у психлікарні, а згодом посадив його у кузов «пиріжка» і відправив немилосердною спекою до Чернечого яру косити сіно. Після повернення колеги запитали в Олександра про враження від «трудотерапії», на що він відповів: «У цьому житті потрібно пізнати все – навіть садомазохізм...»
Навчався Саша у харківському університеті. Хоча батьки довго йому «викручували руки» і протурчали вуха щодо вступу до медичного вузу. Він не послухався. Фінансова підтримка батьків була мінімальною. Тому йому доводилося часто їздити у Полтаву за харчами робочим потягом, що йшов більше п’яти годин і зупинявся майже біля кожного стовпа.
На другому курсі Олександр закохався до нестями у дівчину з Харкова, яка вчилася у музичному училищі, грала на кількох інструментах і зворушливо співала російські романси. Саша, у свою чергу, розповідав їй годинами про московський гурт «Машина времени» або про знамениту ліверпульську четвірку «Бітлз». Знаючи англійську, він робив спроби заспівати дівчині щось із відомих хітів. Проте кохана ніжно, толерантно, дипломатично, але твердо натякнула Саші, що майстерність його співу потрібно шліфувати, а слух у нього, безперечно, є. Це окрилювало, додавало сил і натхнення.
Студій звукозапису на той час ще не було. Тому Саша вирішив записати свій голос за допомогою побутового касетного магнітофону «Весна», а потім, критично прослухавши запис, працювати над сольфеджіо.
Отже, у тамбурі робочого потягу, під акомпанемент стуку коліс він співав інтернаціонал, «Хотят ли русские войны» на слова Євгена Євтушенка, пісні Висоцького тощо. Аби перевищити рівень шуму, Саші доводилося видобувати багато децибел і він старався, так старався, що навіть охрип. Свою майстерність співу оцінив на трійку з плюсом, а запис не знищив та ще й забув у батьківській оселі. Повернувшись через певний час із Харкова, змушений був вислухати вбивчий монолог батька: «Сашо! Якось мені знадобився магнітофон. То я взяв його у твоїй кімнаті, а там касета і запис... Якщо це твій хороший друг чи знайомий – то присилай його до мене. ЦЕ МІЙ ПАЦІЄНТ!!! Я зможу вилікувати його. Ще не все втрачено!»
Саша не зізнався батькові, що у тамбурі співав саме він. Йому стало боляче і соромно. Пекельно соромно. Олександр більше ніколи не співав...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
