Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Сольфеджіо
Олександр не комплексував щодо свого низького зросту, вузьких плечей, товстої талії та відсутності м’язів. Він мав кучеряве волосся і руді вуса, що стирчали, як маленькі їжачки, внаслідок чого його верхня губа виглядала непропорційно великою. Погляд його сірих очей постійно блукав, зупинявся на окремих предметах буквально на мить, вихоплюючи щось важливе для себе, ніби сучасні камери відеоспостереження. Інколи він так раптово заглиблювався у себе, що забував на хвилину про співрозмовника. У такому випадку його доводилося «будити» окриком чи доторком.
Він взагалі був з причудами. Вирісши в інтелігентній сім’ї (батько – вельми відомий у Полтаві психіатр, а мати – психолог), Саша не переймався етикетом і не був з ним «на ти». Приміром, коли дружина народила першу дитину та зціжувала залишки молока, то Олександр випивав його залюбки зі шкоринкою хліба. На здоров’я! Якби ж він про це не розповідав колегам на роботі. Одна незаміжня і бездітна жінка, почувши з яким захопленням і екстазом він передає смакові відчуття від вишуканого напою, зауважила: «Вам, Олександре, вже пора стати членом секти, де ритуально п’ють кров немовлят, або перевтілитися у вампіра...»
Якось на початку літа компартійне керівництво заводу, де працював Олександр, розпочало примусові поїздки у колгоспи на різні сільськогосподарські роботи. У семидесяті роки минулого століття така допомога селу була обов’язковою. Саша висловлював бурхливі протести місцевим вождям проти цієї мобілізації, бо ніколи в руках не тримав ні сапки, ні коси. Більше того, він порівнював дії керманичів з діями Мао Цзедуна та хунвейбінів у період «культурної революції». Його останній аргумент був таким: «Я – фізик-теоретик. Я знаю різні моделі Всесвіту і майже підготував експеримент, який може стати винаходом чи навіть відкриттям: я хочу спіймати у темній кімнаті нейтрино, і мені важить кожна хвилина, поки місяць перебуває у певному Зодіакові, а космічні протуберанці ще здатні розсіювати своє сім’я...»
Секретар парткому брутально і з садистським задоволенням спершу образливо натякнув Саші, що його маячня, очевидно, навіяна спілкуванням з батьковими пацієнтами у психлікарні, а згодом посадив його у кузов «пиріжка» і відправив немилосердною спекою до Чернечого яру косити сіно. Після повернення колеги запитали в Олександра про враження від «трудотерапії», на що він відповів: «У цьому житті потрібно пізнати все – навіть садомазохізм...»
Навчався Саша у харківському університеті. Хоча батьки довго йому «викручували руки» і протурчали вуха щодо вступу до медичного вузу. Він не послухався. Фінансова підтримка батьків була мінімальною. Тому йому доводилося часто їздити у Полтаву за харчами робочим потягом, що йшов більше п’яти годин і зупинявся майже біля кожного стовпа.
На другому курсі Олександр закохався до нестями у дівчину з Харкова, яка вчилася у музичному училищі, грала на кількох інструментах і зворушливо співала російські романси. Саша, у свою чергу, розповідав їй годинами про московський гурт «Машина времени» або про знамениту ліверпульську четвірку «Бітлз». Знаючи англійську, він робив спроби заспівати дівчині щось із відомих хітів. Проте кохана ніжно, толерантно, дипломатично, але твердо натякнула Саші, що майстерність його співу потрібно шліфувати, а слух у нього, безперечно, є. Це окрилювало, додавало сил і натхнення.
Студій звукозапису на той час ще не було. Тому Саша вирішив записати свій голос за допомогою побутового касетного магнітофону «Весна», а потім, критично прослухавши запис, працювати над сольфеджіо.
Отже, у тамбурі робочого потягу, під акомпанемент стуку коліс він співав інтернаціонал, «Хотят ли русские войны» на слова Євгена Євтушенка, пісні Висоцького тощо. Аби перевищити рівень шуму, Саші доводилося видобувати багато децибел і він старався, так старався, що навіть охрип. Свою майстерність співу оцінив на трійку з плюсом, а запис не знищив та ще й забув у батьківській оселі. Повернувшись через певний час із Харкова, змушений був вислухати вбивчий монолог батька: «Сашо! Якось мені знадобився магнітофон. То я взяв його у твоїй кімнаті, а там касета і запис... Якщо це твій хороший друг чи знайомий – то присилай його до мене. ЦЕ МІЙ ПАЦІЄНТ!!! Я зможу вилікувати його. Ще не все втрачено!»
Саша не зізнався батькові, що у тамбурі співав саме він. Йому стало боляче і соромно. Пекельно соромно. Олександр більше ніколи не співав...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сольфеджіо
Усі ми – блазні з розбитими серцями.
Оскар Вайлд
Олександр не комплексував щодо свого низького зросту, вузьких плечей, товстої талії та відсутності м’язів. Він мав кучеряве волосся і руді вуса, що стирчали, як маленькі їжачки, внаслідок чого його верхня губа виглядала непропорційно великою. Погляд його сірих очей постійно блукав, зупинявся на окремих предметах буквально на мить, вихоплюючи щось важливе для себе, ніби сучасні камери відеоспостереження. Інколи він так раптово заглиблювався у себе, що забував на хвилину про співрозмовника. У такому випадку його доводилося «будити» окриком чи доторком.Він взагалі був з причудами. Вирісши в інтелігентній сім’ї (батько – вельми відомий у Полтаві психіатр, а мати – психолог), Саша не переймався етикетом і не був з ним «на ти». Приміром, коли дружина народила першу дитину та зціжувала залишки молока, то Олександр випивав його залюбки зі шкоринкою хліба. На здоров’я! Якби ж він про це не розповідав колегам на роботі. Одна незаміжня і бездітна жінка, почувши з яким захопленням і екстазом він передає смакові відчуття від вишуканого напою, зауважила: «Вам, Олександре, вже пора стати членом секти, де ритуально п’ють кров немовлят, або перевтілитися у вампіра...»
Якось на початку літа компартійне керівництво заводу, де працював Олександр, розпочало примусові поїздки у колгоспи на різні сільськогосподарські роботи. У семидесяті роки минулого століття така допомога селу була обов’язковою. Саша висловлював бурхливі протести місцевим вождям проти цієї мобілізації, бо ніколи в руках не тримав ні сапки, ні коси. Більше того, він порівнював дії керманичів з діями Мао Цзедуна та хунвейбінів у період «культурної революції». Його останній аргумент був таким: «Я – фізик-теоретик. Я знаю різні моделі Всесвіту і майже підготував експеримент, який може стати винаходом чи навіть відкриттям: я хочу спіймати у темній кімнаті нейтрино, і мені важить кожна хвилина, поки місяць перебуває у певному Зодіакові, а космічні протуберанці ще здатні розсіювати своє сім’я...»
Секретар парткому брутально і з садистським задоволенням спершу образливо натякнув Саші, що його маячня, очевидно, навіяна спілкуванням з батьковими пацієнтами у психлікарні, а згодом посадив його у кузов «пиріжка» і відправив немилосердною спекою до Чернечого яру косити сіно. Після повернення колеги запитали в Олександра про враження від «трудотерапії», на що він відповів: «У цьому житті потрібно пізнати все – навіть садомазохізм...»
Навчався Саша у харківському університеті. Хоча батьки довго йому «викручували руки» і протурчали вуха щодо вступу до медичного вузу. Він не послухався. Фінансова підтримка батьків була мінімальною. Тому йому доводилося часто їздити у Полтаву за харчами робочим потягом, що йшов більше п’яти годин і зупинявся майже біля кожного стовпа.
На другому курсі Олександр закохався до нестями у дівчину з Харкова, яка вчилася у музичному училищі, грала на кількох інструментах і зворушливо співала російські романси. Саша, у свою чергу, розповідав їй годинами про московський гурт «Машина времени» або про знамениту ліверпульську четвірку «Бітлз». Знаючи англійську, він робив спроби заспівати дівчині щось із відомих хітів. Проте кохана ніжно, толерантно, дипломатично, але твердо натякнула Саші, що майстерність його співу потрібно шліфувати, а слух у нього, безперечно, є. Це окрилювало, додавало сил і натхнення.
Студій звукозапису на той час ще не було. Тому Саша вирішив записати свій голос за допомогою побутового касетного магнітофону «Весна», а потім, критично прослухавши запис, працювати над сольфеджіо.
Отже, у тамбурі робочого потягу, під акомпанемент стуку коліс він співав інтернаціонал, «Хотят ли русские войны» на слова Євгена Євтушенка, пісні Висоцького тощо. Аби перевищити рівень шуму, Саші доводилося видобувати багато децибел і він старався, так старався, що навіть охрип. Свою майстерність співу оцінив на трійку з плюсом, а запис не знищив та ще й забув у батьківській оселі. Повернувшись через певний час із Харкова, змушений був вислухати вбивчий монолог батька: «Сашо! Якось мені знадобився магнітофон. То я взяв його у твоїй кімнаті, а там касета і запис... Якщо це твій хороший друг чи знайомий – то присилай його до мене. ЦЕ МІЙ ПАЦІЄНТ!!! Я зможу вилікувати його. Ще не все втрачено!»
Саша не зізнався батькові, що у тамбурі співав саме він. Йому стало боляче і соромно. Пекельно соромно. Олександр більше ніколи не співав...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
