Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
ЗРАДА (міні-поема – казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗРАДА (міні-поема – казка)
1
- Прокидайтеся, хлопці, до бою!
Свій обов’язок виконать мусим.
Та не бійся, браток, я з тобою!
- Я хвилююся, а не боюся.
Загуло, затрясло, задвигтіло,
Мов ракета рвонула на старті,
І десантом вперед полетіли
Козаки голомозі, чубаті.
„Приземлились”, хоч виколи око,
Та спецназ не тікає від бою:
Почалася гонитва жорстока.
Всі – суперники поміж собою:
Хто найперший зустрінеться з Нею –
Переможе і буде радіти:
Найспритніший запліднить лілею –
Саме так зачинаються діти.
З диким ревом і гиком козацьким –
Крик і стогін наповнював груди, –
Сотні тисяч безстрашних спартанців –
З них могли б народитися люди...
Та Її не знайшовши і сліду
Зрозуміли, хоч як це не сумно:
- Нам сьогодні нічого не світить!
- Ми у пастці з німецької гуми!
2
– Батьку!..Батьку!..
Невже ти нас зрадив?!.
Ми ж за тебе - у воду і труби?!
Не жалкуєш ти власних солдатів,
Своє сім’я безжалісно губиш!.
Так волали, штовхалися, бились,
Намагаючись гуму прорвати,
Молоді, енергійні і сильні,
Та – засуджені батьком до страти.
Але він їх не чув – не до того:
У обіймах шалених екстазу
Відчував себе ближчим до бога,
А вони?..
Може, іншого разу...
Тільки з часом,
Прийшовши до тями,
Не відчувши і краплі провини,
Їх звільнив із полону у ванній:
Як сміття, чи непотріб покинув.
Тут озвався із них наймудріший,
Мабуть родич матроса з „Варяга”:
Хай поеми про нас не напишуть –
Ми не плачем, бо маєм відвагу.
3
Це не вперше –
Природа вже звикла:
Досить часто „розумна” людина
Переламує через коліно
І гвалтує її без упину.
Вередливе дитя –
Що робити?
Варто інколи б і відшмагати,
Щоб навчилось в гармонії жити,
Поважати Природу, як матір.
Та вона – не могла,
Не хотіла:
Дбала діток від ранку до ранку,
Геть принижена, квола, безсила
Віддавала
Себе
Без останку.
(23.07.10 – 24.09.10)р.
- Прокидайтеся, хлопці, до бою!
Свій обов’язок виконать мусим.
Та не бійся, браток, я з тобою!
- Я хвилююся, а не боюся.
Загуло, затрясло, задвигтіло,
Мов ракета рвонула на старті,
І десантом вперед полетіли
Козаки голомозі, чубаті.
„Приземлились”, хоч виколи око,
Та спецназ не тікає від бою:
Почалася гонитва жорстока.
Всі – суперники поміж собою:
Хто найперший зустрінеться з Нею –
Переможе і буде радіти:
Найспритніший запліднить лілею –
Саме так зачинаються діти.
З диким ревом і гиком козацьким –
Крик і стогін наповнював груди, –
Сотні тисяч безстрашних спартанців –
З них могли б народитися люди...
Та Її не знайшовши і сліду
Зрозуміли, хоч як це не сумно:
- Нам сьогодні нічого не світить!
- Ми у пастці з німецької гуми!
2
– Батьку!..Батьку!..
Невже ти нас зрадив?!.
Ми ж за тебе - у воду і труби?!
Не жалкуєш ти власних солдатів,
Своє сім’я безжалісно губиш!.
Так волали, штовхалися, бились,
Намагаючись гуму прорвати,
Молоді, енергійні і сильні,
Та – засуджені батьком до страти.
Але він їх не чув – не до того:
У обіймах шалених екстазу
Відчував себе ближчим до бога,
А вони?..
Може, іншого разу...
Тільки з часом,
Прийшовши до тями,
Не відчувши і краплі провини,
Їх звільнив із полону у ванній:
Як сміття, чи непотріб покинув.
Тут озвався із них наймудріший,
Мабуть родич матроса з „Варяга”:
Хай поеми про нас не напишуть –
Ми не плачем, бо маєм відвагу.
3
Це не вперше –
Природа вже звикла:
Досить часто „розумна” людина
Переламує через коліно
І гвалтує її без упину.
Вередливе дитя –
Що робити?
Варто інколи б і відшмагати,
Щоб навчилось в гармонії жити,
Поважати Природу, як матір.
Та вона – не могла,
Не хотіла:
Дбала діток від ранку до ранку,
Геть принижена, квола, безсила
Віддавала
Себе
Без останку.
(23.07.10 – 24.09.10)р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
