1
- Прокидайтеся, хлопці, до бою!
Свій обов’язок виконать мусим.
Та не бійся, браток, я з тобою!
- Я хвилююся, а не боюся.

Загуло, затрясло, задвигтіло,
Мов ракета рвонула на старті,
І десантом вперед полетіли
Козаки голомозі, чубаті.

„Приземлились”, хоч виколи око,
Та спецназ не тікає від бою:
Почалася гонитва жорстока.
Всі – суперники поміж собою:

Хто найперший зустрінеться з Нею –
Переможе і буде радіти:
Найспритніший запліднить лілею –
Саме так зачинаються діти.

З диким ревом і гиком козацьким –
Крик і стогін наповнював груди, –
Сотні тисяч безстрашних спартанців –
З них могли б народитися люди...

Та Її не знайшовши і сліду
Зрозуміли, хоч як це не сумно:
- Нам сьогодні нічого не світить!
- Ми у пастці з німецької гуми!

2

– Батьку!..Батьку!..
Невже ти нас зрадив?!.
Ми ж за тебе - у воду і труби?!
Не жалкуєш ти власних солдатів,
Своє сім’я безжалісно губиш!.

Так волали, штовхалися, бились,
Намагаючись гуму прорвати,
Молоді, енергійні і сильні,
Та – засуджені батьком до страти.

Але він їх не чув – не до того:
У обіймах шалених екстазу
Відчував себе ближчим до бога,
А вони?..
Може, іншого разу...

Тільки з часом,
Прийшовши до тями,
Не відчувши і краплі провини,
Їх звільнив із полону у ванній:
Як сміття, чи непотріб покинув.

Тут озвався із них наймудріший,
Мабуть родич матроса з „Варяга”:
Хай поеми про нас не напишуть –
Ми не плачем, бо маєм відвагу.

3

Це не вперше –
Природа вже звикла:
Досить часто „розумна” людина
Переламує через коліно
І гвалтує її без упину.

Вередливе дитя –
Що робити?
Варто інколи б і відшмагати,
Щоб навчилось в гармонії жити,
Поважати Природу, як матір.

Та вона – не могла,
Не хотіла:
Дбала діток від ранку до ранку,
Геть принижена, квола, безсила
Віддавала
Себе
Без останку.
(23.07.10 – 24.09.10)р.