Небо розтаємничило вітру останні слова калюж, що вмирали від старості, сівер навіював тугу:

Ламалися трави сухі від дощу;
цвіркуни ніби в зливу зайшлися,
музика стояла нечувана… Полóщу
сáван – для нового мерця… Час мочарúстий…

Сонце сходить – у виритій могилі тінь
народжується… Купа груддя, викинута із землі,
підпирає життя, підсиха’… Мов остров’їниця,
сторчма труна в росі… плачі просушуються… Сміх

котиться, але десь далеко-далеко і випірнає
таким голосінням, завбільшки як дикий регіт…
Мертве тіло завше вибір має:
крематорій, цвинтар… Нéгідь

на пóминках не проганяють – хай п’є,
але в цій нечистоті символ тяжкий, болючий, навіть, –
безум спотворює дійсність до привабливості… Холе-
ра нéсмаку вражає більш за холеру… скручена

огида у зарозумність зсунутих брів: «м-м-да-а-а…»;
думки про несправедливість виштовхують
з душі Христа: «Йди звідси! Бо тебе нема!»
однакову мають – цар і голобрúш – путь…

Однаково сильні день і ніч
в липні, мов у Варлама Шаламова
вірші і проза… Як Віра Річ,
світить і сонце, і місяць… Плакала

перша черга спадкоємців і нерóдичів…
Так влаштований світ: вмирають – розбухає хіть:
присвяти одна щиріша за іншу… На очі
збанували б на сорок днів – потім пишіть…


А то, звісно, помер чоловік – полились
чуття справжні, приспані – імпульсивно,
наче з гирла вулкану… Сльози з очиськ
ллються не за небіжчиком – невиплакані, сильні…

але чужі до горя, що проламалося, відбулось.
Молитви й молитвами не назвеш –
урочисто-траурне обдурювання Бога; інóсь,
хай будуть ці присвяти… Перш

за все смерть дарує найякісніші рядки,
траур шори зриває із серця. Ніч – весь день. Зник
рубець ненаписаного вірша в душі… Гидкий
присмак у словах правильних… Коли письменник –

особливо тоскно гортати некрологи,
але коли не байдуже, як це висловити, як? –
вдавлює очі всередину текст задушевний, нічóгий:
об’єднання підписів траурників – бомонд, окостЯк!

І хоч словом згадали б нехитро – без підпису,
без наголошування: ось бачите – текст і себе
не забув – прізвище моє, тому посуньтесь… Звідки тут
цей вилупок? О диви, і він під некрологом… Себто,

за що б не бралися – все як у людей… кайдашéвих.
Справжнє лихо: люди й болячки…
Твори мої не з дешевих,
як і ваші, так чи ні?

Художникам краще за інших: картини розуміють
навіть ті, хто не вміє читати… І – будь-ласка – дорого
коштують… Отакої… Мабýть,
література глибша за суттю… Е-е-е-е… тамтого,

кисень – не продають, але ж без нього життя хвилинне…
автівки коштують тисячі, а тому – безкорúсні…
Лопаються, душ збанкрутілих, істини? Сміється лагомúнець...
Має бути якесь роз’яснення… нині і прісно,
і во віки віків.