Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
«Я мандрував по всіх усюдах,
Мій корабель літав по хвилях,
Я завоював міста і гори золота…
А проте дівчина з руської країни,
Що в короні сяє, мене не приймає».
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
2026.05.28
15:05
На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
2026.05.28
12:32
Я ніби вижатий лимон,
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
В пустелі виснажений, схудлий,
Іду до неба у циклон,
Питаю зверху: "Хто ж ви, судді?"
Вернувся з тисячі доріг,
Немовби вигаслий паломник.
Який такий єдиноріг
Мене прохромить у полоні?
2026.05.28
07:20
заспівай мені первісну пісню
в цьому світі дідів і жінок
обійди мене з мискою звісно
я не твій я не ваш я не ок
в мене є свої тригери дійсно
се не тяжба і не дуель
тривіальне життя неумисне
я би міг настрочити рондель
в цьому світі дідів і жінок
обійди мене з мискою звісно
я не твій я не ваш я не ок
в мене є свої тригери дійсно
се не тяжба і не дуель
тривіальне життя неумисне
я би міг настрочити рондель
2026.05.28
06:27
Над негаснучим вогнем
Сковорідка з салом
Жиром топленим мене
Зваблює помалу.
Смалець пахне й булькотить,
Як горілка з пляшки,
Що уже я ллю в цю мить
У щербату чашку.
Сковорідка з салом
Жиром топленим мене
Зваблює помалу.
Смалець пахне й булькотить,
Як горілка з пляшки,
Що уже я ллю в цю мить
У щербату чашку.
2026.05.27
20:56
Щасливі ті, хто перед сном моливсь
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
2026.05.27
15:40
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йом
2026.05.27
12:44
Я хочу прокинутись рано
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
2026.05.27
10:41
чи схожий ти на гусака?
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
2026.05.27
08:29
тупо мертвий
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
2026.05.27
07:36
Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Небо розтаємничило вітру останні слова калюж, що вмирали від старості, сівер навіював тугу:
Ламалися трави сухі від дощу;
цвіркуни ніби в зливу зайшлися,
музика стояла нечувана… Полóщу
сáван – для нового мерця… Час мочарúстий…
Сонце сходить – у виритій могилі тінь
народжується… Купа груддя, викинута із землі,
підпирає життя, підсиха’… Мов остров’їниця,
сторчма труна в росі… плачі просушуються… Сміх
котиться, але десь далеко-далеко і випірнає
таким голосінням, завбільшки як дикий регіт…
Мертве тіло завше вибір має:
крематорій, цвинтар… Нéгідь
на пóминках не проганяють – хай п’є,
але в цій нечистоті символ тяжкий, болючий, навіть, –
безум спотворює дійсність до привабливості… Холе-
ра нéсмаку вражає більш за холеру… скручена
огида у зарозумність зсунутих брів: «м-м-да-а-а…»;
думки про несправедливість виштовхують
з душі Христа: «Йди звідси! Бо тебе нема!»
однакову мають – цар і голобрúш – путь…
Однаково сильні день і ніч
в липні, мов у Варлама Шаламова
вірші і проза… Як Віра Річ,
світить і сонце, і місяць… Плакала
перша черга спадкоємців і нерóдичів…
Так влаштований світ: вмирають – розбухає хіть:
присвяти одна щиріша за іншу… На очі
збанували б на сорок днів – потім пишіть…
А то, звісно, помер чоловік – полились
чуття справжні, приспані – імпульсивно,
наче з гирла вулкану… Сльози з очиськ
ллються не за небіжчиком – невиплакані, сильні…
але чужі до горя, що проламалося, відбулось.
Молитви й молитвами не назвеш –
урочисто-траурне обдурювання Бога; інóсь,
хай будуть ці присвяти… Перш
за все смерть дарує найякісніші рядки,
траур шори зриває із серця. Ніч – весь день. Зник
рубець ненаписаного вірша в душі… Гидкий
присмак у словах правильних… Коли письменник –
особливо тоскно гортати некрологи,
але коли не байдуже, як це висловити, як? –
вдавлює очі всередину текст задушевний, нічóгий:
об’єднання підписів траурників – бомонд, окостЯк!
І хоч словом згадали б нехитро – без підпису,
без наголошування: ось бачите – текст і себе
не забув – прізвище моє, тому посуньтесь… Звідки тут
цей вилупок? О диви, і він під некрологом… Себто,
за що б не бралися – все як у людей… кайдашéвих.
Справжнє лихо: люди й болячки…
Твори мої не з дешевих,
як і ваші, так чи ні?
Художникам краще за інших: картини розуміють
навіть ті, хто не вміє читати… І – будь-ласка – дорого
коштують… Отакої… Мабýть,
література глибша за суттю… Е-е-е-е… тамтого,
кисень – не продають, але ж без нього життя хвилинне…
автівки коштують тисячі, а тому – безкорúсні…
Лопаються, душ збанкрутілих, істини? Сміється лагомúнець...
Має бути якесь роз’яснення… нині і прісно,
і во віки віків.
Ламалися трави сухі від дощу;
цвіркуни ніби в зливу зайшлися,
музика стояла нечувана… Полóщу
сáван – для нового мерця… Час мочарúстий…
Сонце сходить – у виритій могилі тінь
народжується… Купа груддя, викинута із землі,
підпирає життя, підсиха’… Мов остров’їниця,
сторчма труна в росі… плачі просушуються… Сміх
котиться, але десь далеко-далеко і випірнає
таким голосінням, завбільшки як дикий регіт…
Мертве тіло завше вибір має:
крематорій, цвинтар… Нéгідь
на пóминках не проганяють – хай п’є,
але в цій нечистоті символ тяжкий, болючий, навіть, –
безум спотворює дійсність до привабливості… Холе-
ра нéсмаку вражає більш за холеру… скручена
огида у зарозумність зсунутих брів: «м-м-да-а-а…»;
думки про несправедливість виштовхують
з душі Христа: «Йди звідси! Бо тебе нема!»
однакову мають – цар і голобрúш – путь…
Однаково сильні день і ніч
в липні, мов у Варлама Шаламова
вірші і проза… Як Віра Річ,
світить і сонце, і місяць… Плакала
перша черга спадкоємців і нерóдичів…
Так влаштований світ: вмирають – розбухає хіть:
присвяти одна щиріша за іншу… На очі
збанували б на сорок днів – потім пишіть…
А то, звісно, помер чоловік – полились
чуття справжні, приспані – імпульсивно,
наче з гирла вулкану… Сльози з очиськ
ллються не за небіжчиком – невиплакані, сильні…
але чужі до горя, що проламалося, відбулось.
Молитви й молитвами не назвеш –
урочисто-траурне обдурювання Бога; інóсь,
хай будуть ці присвяти… Перш
за все смерть дарує найякісніші рядки,
траур шори зриває із серця. Ніч – весь день. Зник
рубець ненаписаного вірша в душі… Гидкий
присмак у словах правильних… Коли письменник –
особливо тоскно гортати некрологи,
але коли не байдуже, як це висловити, як? –
вдавлює очі всередину текст задушевний, нічóгий:
об’єднання підписів траурників – бомонд, окостЯк!
І хоч словом згадали б нехитро – без підпису,
без наголошування: ось бачите – текст і себе
не забув – прізвище моє, тому посуньтесь… Звідки тут
цей вилупок? О диви, і він під некрологом… Себто,
за що б не бралися – все як у людей… кайдашéвих.
Справжнє лихо: люди й болячки…
Твори мої не з дешевих,
як і ваші, так чи ні?
Художникам краще за інших: картини розуміють
навіть ті, хто не вміє читати… І – будь-ласка – дорого
коштують… Отакої… Мабýть,
література глибша за суттю… Е-е-е-е… тамтого,
кисень – не продають, але ж без нього життя хвилинне…
автівки коштують тисячі, а тому – безкорúсні…
Лопаються, душ збанкрутілих, істини? Сміється лагомúнець...
Має бути якесь роз’яснення… нині і прісно,
і во віки віків.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
