Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Лемберзькі музичні салони польської та австрійської
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Пєстова (1981) /
Проза
Коли не треба слів…
Добрий день, бабусю! Мовчите…? Правильно, і не треба слів. Ми ж прекрасно можемо зрозуміти один одного і без них.
Наприклад, ідучи галереями Лувру, неодмінно зупинишся перед Нею. Чому? Навіть не зрозумієш. Чи то таємнича посмішка приваблює, чи пронизливий погляд пришпилює на місці? Вона мовчить. Розуму не під силу розгадати таємницю погляду, а серце розуміє… Тож недарма протягом кількох століть чоловіки закохуються в неї, в Джоконду. І жодного слова не промовлено, а Леонардо да Вінчі, геній епохи Відродження, зробив крок у Вічність.
А скільки сказано про кохання! Всі мови світу оспівують це піднесене почуття. По-справжньому закохана людина здатна на неможливі вчинки: хоч би написати листа коханій людині серед нотних рядочків. І ось вже з легкої руки Бетховена, з-під струн та клавіш лине чарівна мелодія, адресована кожній Елізі, кожній жінці… Серце тремтить від тих звуків. Навіть душею відчуваєш всю ніжність, всю силу кохання. І ніякими словами не виразити того відчуття.
Тепер придивіться: як говорить тіло мовою фламенко! Жага. Пристрасть. Воля. Колись давно іспанські цигани відтворили в танці широкі простори, аромат моря, гірську свіжість і літню спеку. А зараз вони відродилися у ритмі та рухах. Треба лише заплющити очі, і ви відчуєте, як кличе безмежна свобода, як спалює невгамовний вогонь, як затягує вир почуттів – як говорить мовою тіла фламенко.
Існує ще одна мова, про яку хотілося б згадати, - це мова архітектури. Безліч споруд у всьому світі мовчки розповідають нам про давні часи, про красу та жорстокість, про війни та інтриги, про розквіт та занепад держав. А мені найближча і найдорожча Київська Софія. Цей собор велично здіймає золоті бані до неба. Священна тиша, фрески, розписи та ікони нагадують про могутність Київської держави. Водночас чомусь згадуються безіменні майстри, нікому не відомі сивооки, які силою свого таланту подарували світові невмирущий Софіївський собор. І знову слів не потрібно, знову все зрозуміло без них.
І зовсім неважливо, якою мовою розмовляє людина. Головне, щоб кожен розумів мову живопису, музики, танцю, архітектури – мову мистецтва.
Чуєте, бабусю, я і Вам вдячна за Ваш мовчазний красномовний музей. А також за Вашу увагу, шановна мадам Тюссо.
2006р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли не треба слів…
Співатиме душа моя ізнов,
Неначе знає десять тисяч мов!
Світлана Іщенко
Добрий день, бабусю! Мовчите…? Правильно, і не треба слів. Ми ж прекрасно можемо зрозуміти один одного і без них.
Наприклад, ідучи галереями Лувру, неодмінно зупинишся перед Нею. Чому? Навіть не зрозумієш. Чи то таємнича посмішка приваблює, чи пронизливий погляд пришпилює на місці? Вона мовчить. Розуму не під силу розгадати таємницю погляду, а серце розуміє… Тож недарма протягом кількох століть чоловіки закохуються в неї, в Джоконду. І жодного слова не промовлено, а Леонардо да Вінчі, геній епохи Відродження, зробив крок у Вічність.
А скільки сказано про кохання! Всі мови світу оспівують це піднесене почуття. По-справжньому закохана людина здатна на неможливі вчинки: хоч би написати листа коханій людині серед нотних рядочків. І ось вже з легкої руки Бетховена, з-під струн та клавіш лине чарівна мелодія, адресована кожній Елізі, кожній жінці… Серце тремтить від тих звуків. Навіть душею відчуваєш всю ніжність, всю силу кохання. І ніякими словами не виразити того відчуття.
Тепер придивіться: як говорить тіло мовою фламенко! Жага. Пристрасть. Воля. Колись давно іспанські цигани відтворили в танці широкі простори, аромат моря, гірську свіжість і літню спеку. А зараз вони відродилися у ритмі та рухах. Треба лише заплющити очі, і ви відчуєте, як кличе безмежна свобода, як спалює невгамовний вогонь, як затягує вир почуттів – як говорить мовою тіла фламенко.
Існує ще одна мова, про яку хотілося б згадати, - це мова архітектури. Безліч споруд у всьому світі мовчки розповідають нам про давні часи, про красу та жорстокість, про війни та інтриги, про розквіт та занепад держав. А мені найближча і найдорожча Київська Софія. Цей собор велично здіймає золоті бані до неба. Священна тиша, фрески, розписи та ікони нагадують про могутність Київської держави. Водночас чомусь згадуються безіменні майстри, нікому не відомі сивооки, які силою свого таланту подарували світові невмирущий Софіївський собор. І знову слів не потрібно, знову все зрозуміло без них.
І зовсім неважливо, якою мовою розмовляє людина. Головне, щоб кожен розумів мову живопису, музики, танцю, архітектури – мову мистецтва.
Чуєте, бабусю, я і Вам вдячна за Ваш мовчазний красномовний музей. А також за Вашу увагу, шановна мадам Тюссо.
2006р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
