Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
2026.09.26
23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
2026.09.26
23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики.
Закономірність законом не міряна.
Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами.
Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…
2026.09.26
22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
2026.09.26
20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
2026.09.26
15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
2026.09.26
13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
2026.09.26
12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
2026.09.26
07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ
У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Денис Волошин (1992) /
Проза
Не придумал
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не придумал
- Любви хочу, понимаешь? Настоящей. Не так чтобы: женился, дети, работа, семья. А пока жена не видит - в мотель с какой-то малолеткой. Искренней, затягивающей, бегущей, живой! Чтобы вечером домой тянуло. Чтобы цветы дарить хотелось каждый день! Да просто чтобы можно было прийти с работы, поцеловать легко так, не навязчиво. Лечь рядом и уснуть. Да вот только черта с два я так смогу.
Разговор проходил у меня на кухне. С момента переезда прошел уже месяц. Я более-менее обжился, мебели прибавилось, да и в холодильнике уже не так пусто. Он снова налил полный стакан коньяка.
- Будешь?
- Нет. Я пить бросил, и начинать снова не собираюсь.
- Ну и дурак. Я вот и не начинал никогда, - сказал мой ангел-хранитель и опрокинул в себя стакан.
Собеседник из него никудышный. Мало того, что меня не слушает, так ещё и на «выпить» подбивает постоянно.
- Ты мне лучше скажи: что делать? Как быть?
- А ты уверен, что хочешь это услышать?
- Один хрен терять нечего. Валяй.
Я впервые увидел, как у него блестели глаза. Честно говоря, думал, что глаз у него нет вообще. Просто два черных провала. А там оказывается ещё и что-то блестеть способно. Душа? Сомневаюсь.
- Значит слушай. Ты – мудак. И это многое объясняет. Все эти твои сопли по поводу «Любви хочу, бла-бла-бла» я слышу вот так: дайте мне бабу, ибо я мудак и сам найти не могу. Это раз. Теперь два – зачем тебе вообще любить? Что тебе это даст?
- Как что? Я буду счастлив, у меня будет по-настоящему родной человек! Родной не потому, что родственник, а потому что мы нашли друг друга и порознь не можем. Понимаешь?
Эта сволочь старательно выцарапывала на моем столе «Тут живет мудак».
- Твою мать! Ты меня хоть слушал?
- Что ты сказал? Ах да, я не закончил. Так вот, что тебе это даст? Ровным счетом ничего. Богаче ты не станешь, скорее даже наоборот. Свободного времени убавится, а как дети появятся – вообще абзац полный. Счастье? Как можно быть счастливым с человеком, которого знаешь как облупленного? Вот представь себе. Есть у тебя девушка. Красивая, и все дела, что вам, людям, ещё надо? Вы съезжаетесь и через пол года ты понимаешь, что ты мудак. Она, такая как все. По вечерам ходит с огурцами на лице. С утра брови выщипывает. И вообще утром выглядит хуже, чем днем. А потом ты случайно откроешь дверь в ванную, когда она ноги брить будет. И что ты будешь думать? Я тебе скажу: «Какая же прекрасная у меня секретарша», или что-то в этом роде. А все почему? Правильно – ты мудак.
Я был с ним полностью согласен. Но я точно знал, что хочу любить. Знал зачем. Знал почему. Даже знал с кем. Но он был прав на все сто. Что я получу после того, как найду такого человека? Очередное доказательство своей блядской натуры.
- А что если…
Его уже не было. Я остался один с полупустой бутылкой коньяка, грустными мыслями и пачкой сигарет. Как тут не запить?
- 2:0 в мою пользу. Ты материшься и понимаешь что любовь это миф.
2010
Разговор проходил у меня на кухне. С момента переезда прошел уже месяц. Я более-менее обжился, мебели прибавилось, да и в холодильнике уже не так пусто. Он снова налил полный стакан коньяка.
- Будешь?
- Нет. Я пить бросил, и начинать снова не собираюсь.
- Ну и дурак. Я вот и не начинал никогда, - сказал мой ангел-хранитель и опрокинул в себя стакан.
Собеседник из него никудышный. Мало того, что меня не слушает, так ещё и на «выпить» подбивает постоянно.
- Ты мне лучше скажи: что делать? Как быть?
- А ты уверен, что хочешь это услышать?
- Один хрен терять нечего. Валяй.
Я впервые увидел, как у него блестели глаза. Честно говоря, думал, что глаз у него нет вообще. Просто два черных провала. А там оказывается ещё и что-то блестеть способно. Душа? Сомневаюсь.
- Значит слушай. Ты – мудак. И это многое объясняет. Все эти твои сопли по поводу «Любви хочу, бла-бла-бла» я слышу вот так: дайте мне бабу, ибо я мудак и сам найти не могу. Это раз. Теперь два – зачем тебе вообще любить? Что тебе это даст?
- Как что? Я буду счастлив, у меня будет по-настоящему родной человек! Родной не потому, что родственник, а потому что мы нашли друг друга и порознь не можем. Понимаешь?
Эта сволочь старательно выцарапывала на моем столе «Тут живет мудак».
- Твою мать! Ты меня хоть слушал?
- Что ты сказал? Ах да, я не закончил. Так вот, что тебе это даст? Ровным счетом ничего. Богаче ты не станешь, скорее даже наоборот. Свободного времени убавится, а как дети появятся – вообще абзац полный. Счастье? Как можно быть счастливым с человеком, которого знаешь как облупленного? Вот представь себе. Есть у тебя девушка. Красивая, и все дела, что вам, людям, ещё надо? Вы съезжаетесь и через пол года ты понимаешь, что ты мудак. Она, такая как все. По вечерам ходит с огурцами на лице. С утра брови выщипывает. И вообще утром выглядит хуже, чем днем. А потом ты случайно откроешь дверь в ванную, когда она ноги брить будет. И что ты будешь думать? Я тебе скажу: «Какая же прекрасная у меня секретарша», или что-то в этом роде. А все почему? Правильно – ты мудак.
Я был с ним полностью согласен. Но я точно знал, что хочу любить. Знал зачем. Знал почему. Даже знал с кем. Но он был прав на все сто. Что я получу после того, как найду такого человека? Очередное доказательство своей блядской натуры.
- А что если…
Его уже не было. Я остался один с полупустой бутылкой коньяка, грустными мыслями и пачкой сигарет. Как тут не запить?
- 2:0 в мою пользу. Ты материшься и понимаешь что любовь это миф.
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
