Дуже сподобалися образи першого стовпчика.

Читаючи другий, замислилася :".. стрілу, що не знищила мур..." а, може, "стрілу, що не вцілила в мур"? Адже це його серце - мур?
І - "на заплаканій хмарі..." - легше читається. Але то лише моє суб'єктивне бачення. Вам, автору, видніше :)

Юлю, непоганий вірш, але такий сумний. Гарно про дощ і про амура.

Юлечко, я би місію "молоти кавові зерна" перебрала від "грубого шматка полотна" на себе:"Аж до пізнього ранку молотиму кавові зерна,
Заливаючись потом над ветхим верстатом сповна."

З повагою і найкращими побажаннями.

Печально как-то.
Я Вам скажу, что ситуации бывают и худшими.
Пусть лучше тот ЛГ убивается. И мужская солидарность тут не при чем. Тоже мне, неприступный бастион.
Два прилагательных подряд - это вроде бы и неплохо, но они как-то частят. Словно два тоста подряд - и оба об одном и том же.
Спасибон.
И удач-дач-дач.

Дякую Вам, Серафимо, за відгук і пораду! Але от якось воно прозоро виходить. Та й подумати: навіщо ліричній героїні цілу ніч молоти каву?! По-перше, можна в супермаркеті меленої купити. А по-друге, якщо справа в сублімації, то якийсь дивний спосіб.
...А наступної ночі вона буде пити все, що намолола. З дощем якось не так претензійно.
Пробачте, що так розвинула тему. Ніякого негативу! Просто фантазія спрацювала.
Бувайте здорові:)

Дякую, Олексію, за відгук! І за співчуття ліричній героїні.
:)))))...

А мені сподобалось "Аж до пізнього ранку молотиме кавові зерна" - адже звуки дощу за вікном схожі на те, як тріщать кавові боби, якщо їх молоти вручну. І весь вірш загалом.

Дякую, Олексію!
Зараз загляну:)

Спасибі, пані Тетяно, за візит і розуміння!
З теплом:)

Про Амура - дуже образно, влучне кожне слово!

А ось ряд образів про дощ, як на мене, сперечаються один з одним. Дивіться, Юлю, спочатку Ви порівняли дощ з витканим шматком полотна (гарно!) І те як дощ "меле кавові зерна над ветхим верстатом вікна"- теж дуже гарний образ сам по собі! Чудово, просто знахідка!
Але поєднати ці два образи в одну картинку важкувато (бо виходить, що "полотно" меле каву).
От якби цей дощ (якого Ви оживили) був одягнений у той "грубий шматок полотна" - ці образи доповнювали б один одного.
Вибачте, Юлю, за такий дивний коментар, але це тому, що вірш дійсно заслуговує уваги.

Щиро дякую, пані Любо! Така цікава ідея. Дійсно, треба щось зробити з тим полотном. А то привид якийсь виходить. Привид дощу. Спробую ще подумати над цим образом.
З повагою:)

Мені також сподобалося, Юлю. Погоджуюся із пані Любою, тому чекатиму на новий варіант.

Дуже сподобалося -- такі гарні і свіжі образи.
Можна було би дещо змінити слова місцями: "Він пішов назавжди" - "Він назавжди пішов". І зміст не втрачається, і наголос там, де треба.
Вирішувати Вам. Натхнення!

Дякую Вам, Світлано, за візит! Обов'язково попрацюю над образом дощу.

Спасибі, Лесю!
От тільки, здається, в дієслові "назавжди" може наголошуватися або другий, або третій склад.
Дякую за пораду:)