І Викупи

Уперед, до весільного дому!
Роммель збризнув соляр де Колоном
Ув останній миттєвості тиші.
І ревуть двигуни надпотужно,
Виступає дивізія мужньо,
І немає за неї бистріших.
Переймає в дорозі даїшник,
Роммель зводить уже запобіжник,
Не потрібні даїшнику вірші,
Та Орфей доторкнувся до ліри,
І заплакав даїшник без міри,
А герой новим подвигом збільшав.

Переймає дорогою митник,
До усіх викупних ненаситник,
І питає: "Розмитнений танк?"
- Я об'їхав на ньому півсвіту, -
Мовить Роммель йому гордовито. -
І пустеля не змила мій трак,
То мій розум, і серце, і сила,
То душа моя ніжна й красива,
Чом платити я мушу відтак?
І ця думка тобі є "ворітна",
Нас душа зачекалася рідна
У жаданні бліцкрижних атак.

Тут Ірина Пиріг переймає
І до почету так промовляє:
- Чи є краща у світі за мене?
За магніт від моєї адреси?
І за душу сумну поетеси?
І до слова стає наречений:
- Порівняти далебі не важко,
Та не хочу зривати ромашку,
І вестиму себе дуже чемно,
Всі ми бранці і обранці долі,
І не стримати божої волі,
І за "сінну" - цілуночок щемний.

І до столу постали нарешті,
Біля Тебе сидить брат Твій менший,
І свою зачинає погрозу:
- Я не встану ніколи звідсіль,
І не буде ніяких весіль,
Ви собі повертайтесь до возу.
Стало сумно довкола і тужно,
Та до слова береться сам дружба,
Він сказав, переклавши на прозу:
- На цукерку, і годі вже нити,
А стільця не захочеш звільнити -
Познайомлю із дідом Морозом!

ІІ Застілля-частування

Сімка муз, нам вони шишківниці,
На весілля спекли паляниці,
Ми ламаєм на двох каравай,
Роммель: "Більше, побільше хапай",
Навпіл світ поділили десниці.

Старости мої, о легендарні!
А зусилля, насправді, не марні,
Відтепер, коли буде нагода,
Закликайте й мене до походу
На чини благородні та гарні.

Дорогі мені дружбо і дружко,
Не одну перехилимо кружку,
Відтепер я боржник Ваш довіку,
Маю "вісімки" ставить без ліку,
Щоб віддячить за вірную службу.

Босонога маленька Мартуся,
Під парканом самотньо не щулься,
Губи зросить нехай щедрий келих,
Не полишить Тебе Твій метелик,
І завжди оминатиме гусінь.

Щиросердна свята Мирославо,
України ранкової слава,
Бережи своє благословення
На поки не відоме нам ймення,
Із фужерів ковтаєм заграву.

Програмісти Галина й Віталій,
Годі руки тримать вище талій,
Після цього хмільного обіду
Йдіть по нашому з Мілкою сліду,
Поміж руж, і жасмину, і далій.

О гаряча Горденко Надія,
По депресії прийде надія,
По штормах заспокоїться море,
І на дні десь розчиниться горе,
Щиро сонцю не раз порадієш.

О землячко, Білецька Наталка,
Разом в школі стрибали в скакалку,
У пісочниці разом творили
Свої перші невпевнені рими,
Що ж, давай перехилимо старку!

Орендодавцю банкетного залу,
Дякуєм Вам за гостинність тут сталу,
Зичимо дійств ще буйніших за наше,
Хто ще заварить крутішої каші?
Вип'єм із бочок старезних помалу.

Ми десяткам гостей щиро раді
На п'янкому весільнім параді,
Та уже насувається нічка,
І терпіння зливається свічка,
І вже я розчиняюсь в помаді.

На сьогодні згортається сцена,
Я на руки беру наречену,
Роммель хоче підсилити ззаду,
Але я відкидаю пораду.
І у ніч проступаю вогненну.