Пригорнися до серця, забери мене із розлуки,
Бо кохання ріка вже не має своїх берегів.
Мов бездонне джерельце п'янкої, солодкої муки,
Віддзеркалює зорі, до своїх повертає кругів.

Поверни мене в рай, в той, що співом пташиним озветься,
На бузкових вітрах принеси мені весен красу.
Грай, сопілонько, грай пісню ту, що коханням зоветься.
Крізь печалі і радість мелодію цю пронесу.

Я не можу інакше - лечу й приземлитись не вмію.
Безоглядний політ на семи легкокрилих вітрах.
Так бездумно і просто назустріч несусь буревію!
Ні за чим не шкодую, лечу, мов приречений птах.