Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліна Шевчук /
Поеми
Хтось
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.
А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?
Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.
Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.
"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?
Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.
Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.
Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.
А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.
І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.
А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?
А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.
Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.
Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"
Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...
І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?
Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?
Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!
Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.
І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.
А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...
16.10.10 00:40
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хтось
Головне, власне, не Щастя,
а саме його відчуття...
Воно ж одне таке буває раз в ніколи...
Так несподівано обпале листя
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.
А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?
Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.
Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.
"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?
Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.
Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.
Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.
А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.
І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.
А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?
А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.
Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.
Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"
Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...
І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?
Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?
Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!
Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.
І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.
А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...
16.10.10 00:40
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
