Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Байка
Був ніс Гапчіх, а в носі дірка,
пішла про ніс такая поговірка.
Що ніс Гапчіх,
немов на сміх,
заліз під лаву,
та пчихнув у Халяву...
А Халява-молодиця
не стерпівши такі дурниці
на суд подала...
Автор невідомий
Зійшлися судді, стали суд чинити,
що носові отому присудити...
Халява руки в боки
та й у крики:
Чи бачите, яке цабе велике,
оцей Гапчіх?
Мене, Халяву, та на сміх?
Та де це видано?!
Щоб пишну молодицю
отак зневажити!
Негайно у в”язницю!
Негайно покарайте
цього носа,
аби не пхався
до чужого проса!
Щоб знав,
що зась йому
такую кралю
немаючи поваги, ані жалю
отак безчестити!
Похнюпився Гапчіх:
Я не навмисне, пані,
зачекайте,
вас ображати не хотів,
сумління майте -
не мої гріхи,
що в мить,
як вирвалось оте “апчхи”,
ласкава пані,
ви під лавою стояли...
Чи місця іншого
уже не мали?
О, горе і ганьба!
Чи хто б посмів
іще отак знущатись?
Ти, Гапчіху,
геть знахабнів!
Ви чули, людоньки?!
Довкола зашуміли,
перечити Халяві не посміли...
Отож, порадившись,
Гапчіха засудили,
і винесли ухвалу про таке:
Ув”язненням негайно покарати,
укинувши нахабного за ґрати,
із забороною довіку чхати!
Те, що послужило епіграфом до байки, колись чула в дитинстві від свого дядька, котрий полюбляв нам, дітям, її розповідати. На превеликий жаль, у пам"яті залишилась лиш частина... Я давно доросла, а дядька вже немає серед нас, тому не маю у кого спитати, що ж там далі було з тим носом... Тому вирішила байку дописати самостійно. Але не трачу надії, що знайдеться людина, котра цю байку колись чула, а може й добре знає. Буду вдячна, якщо хтось допоможе мені знайти ориґінал.
Прошу строго не судити мою першу, а може й останню спробу себе в такому жанрі.:)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
