На опублікування цього вірша мене надихнула стаття в Інтернеті "Згадаємо "сонячного маестро" (Яна Іваницька спеціально для "Дня") і повідомлення, що з 15 по 21 листопада 2010 року в Києві відбудеться 2-й Міжнародний конкурс диригентів ім. Стефана Турчака. Я не могла не відгукнутися, адже Сокальщина гордиться своїм знаменитим земляком!

Моя друзі як дивувались, так і дивуються, чому це мене тягне на Байкове кладовище, хоча у Княжичах є своє? А я відповідаю, що йду на людей подивитись.
Кого там тільки немає... І є, і немає водночас.
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?id=3072
Я це бачив...
На мою думку, корисний вірш.

З повагою,
Г.С.

Дякую щиро, Алексію! Я завжди Вам так рада! Ваші зауваження - дуже слушні, і українську мову Ви відчуваєте! Особлива Вам за це подяка. "До сонечка подібний" - цей варіант теж був у мене. Але, вибрала інший, і ось чому. Зверніть увагу: "Світивсь ДОбром, ДО сонечка подібний" - оце "ДО" - надто перевантажує рядок якимось грюкотом. А українська мова прагне до журчання струмка, легкоплинності складів, співзвучності... "Солнишку подобний" - в російській мові сприймаю і вітаю, а в українській - уже відчувається інша закваска. Я не все можу пояснити, як вже й казала, керуюсь внутрішнім відчуттям. Тому, вибачайте, коли що не так...

Дякую, Патаро, за розуміння і сприйняття.

А мене, Гаррібальде, тягне на Личаківське кладовище (у Львові, воно - ближче до мене). Там такі особистості "сплять вічним сном"! А була я там у квітні 2010 року (вперше і сподіваюсь не востаннє) з нашою сокальською поеткою Калиною Барвінко (і завдяки їй), яка за дивним збігом обставин у червні 2010 року теж залишила цей світ. До речі, я нещодавно анонсувала її творчість на ПМ. Рекомендую.
Дякую Вам!!!

Пані Любове!
Ви знаєте, півночі грав на гітарі готуючись до концерту. І написав мелодію на цей вірш. Не вистачає грунтовних знаннь про цю людину. Надішліть її мені у приваті. А пісню я спробую виконати 27 січня у Луцьку. Буде нагода - приїздіть. Щомісяця останньої п'ятниці там проводяться концерти лауреатів Першого Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії "Оберіг".
З повагою, Олександр

Дуже приємна несподіванка для мене, п. Олександре, - те, що Ви вже написали мелодію на ці слова! Дякую Вам! А Ваше прохання мені зрозуміле. Зізнаюсь, перш ніж написати цей вірш, я теж шукала про цю людину хоч якусь інформацію (бо майже нічого про нього не знала), з пів години, як екстрасенс, вдивлялась у його фотографію... І те, що вкінці-кінців вийшло з-під пера - це результат свідомої і підсвідомої праці душі. Спонукання - начебто було ззовні, але те, що прийшло - перевершило мої сподівання. Особливо вразило таке: через кілька років після написання вірша, я випадково побачила по телевізору передачу про С. Турчака. Де один з його колег згадував, як у приватних зустрічах, на відпочинку на Шацьких озерах, Він турбувався:" Як мені стати вольовим, підкорити музику, підкорити оркестр?"
А при написанні вірша - я нічого цього не знала! Попри те звідкись з'явився рядок:
"Де непокірні ноти корилися йому,
Душею володіючи незримо".
Поезія - таки дружить із містикою!
Ще раз Вам дякую за увагу до вірша. Інформацію Вам спробую надіслати ввечері, бо ще не знаю чи вмію це зробити так як треба, а зараз не маю часу.

Закінчення шикарне, Любове.
Я, правда, не любитель посвят...
З теплом,
ЛЮ

І я не любитель посвят, Юрію... Бо що-небудь писати не люблю, а щоб написати ЩОСЬ - це потребує додаткової енергії (чи енергетики?). Берусь за це завше з неохотою. Шукаю сама для себе стимулу, щоб розохотити себе - полюбити цю людину, врости в неї думками і душею. Інакше... не варто й починати, тим паче сподіватись на "шикарне закінчення".
Дякую за візит, ЛЮ!

От мені подобається, що земляки вшановують земляків. Вітаю Вас, Любове, і намагаюся, аби овації були не менш гучними, ніж у Токіо і Парижі. Але "метрономА стук" (родовий- кого? чого?), бо метрономУ - давальний відм. Дзвінких Вам куплетів і рядків!

Дякую щиро, Бабо Нібабо, звісно - "метронома". І як це я прогледіла? Негайно виправляю.