Оригінал
Мне осталась одна забава:
Пальцы в рот - и веселый свист.
Прокатилась дурная слава,
Что похабник я и скандалист.

Ах! какая смешная потеря!
Много в жизни смешных потерь.
Стыдно мне, что я в бога верил.
Горько мне, что не верю теперь.

Золотые далекие дали!
Все сжигает житейская мреть,
И похабничал я и скандалил
Для того, чтобы ярче гореть.

Дар поэта - ласкать и карябать,
Роковая на нем печать.
Розу белую с черной жабой
Я хотел на земле повенчать.

Пусть не сладились, пусть не сбылись
Эти помыслы розовых дней.
Но коль черти в душе гнездились -
Значит ангелы жили в ней.

Вот за это веселие мути,
Отправляясь с ней в край иной,
Я хочу при последней минуте
Попросить тех, кто будет со мной,-

Чтоб за все грехи мои тяжкие,
За неверие в благодать,
Положили меня в русской рубашке
Под иконами умирать.


Переклад

Лишилася мені єдина втіха:
закласти пальці – і шалений свист.
Пішла про мене слава лиха,
що паскудник я й скандаліст.

Ах! Яка то нікчемна втрата!
Навіть, смішно в житті скільки ще.
Соромно, що в Бога, як в тата
вірив.
Гірко мені, що не вірую вже.

Золоті, далечини далекі!
Все згорить у багатті життя.
На характер я вийшов нелегким.
Спалахнув ,все ж, заради буття.

Сенс поета – жаліти і бити,
Є фатальна печатка на нім.
На землі я хотів одружити
біле з чорним, як сніг та дим.

Хай не злагодились та й не збулись
всі починання рожевих мрій.
Але, як демони у душу ткнулись
мабуть, ангели жили в ній.

І за це каламутне дійство,
що беру я з собою в той край.
Як побачу село і дитинство
тих хто поруч благатиму. Хай

за усі ті гріхи, що вчинив я,
за невір’я в святу благодать.
Щоб поклали мене в вишиванці
під іконами помирать.