
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Григоренко (1964) /
Вірші
В Пути
Растаяла городская суета.
Моторов шум затих
И в предрассветной
Тишине
Облака плывут,они
Пушистой дымкой в
Вышине.
Собрались рыбаки
У берега реки,
И у костра,
Словно по течению
Реки плывет неторопливо
Их беседа.
Все слушают стихи
Молодого паренька, а
Серебро его висков
Достойно уважения.
,,И Свет во
Тьме светит,и
Тьма Eго не
Обьяша"-это
Православных старцев Слова.
В Пути моем
Вижу улыбки на
Устах, и слышу
Удивленья голоса,что
Я НЕ ТО-
НЕ ТО,
Не по правилам
Живу, всегда во
Всем, только
И всего.
Смеясь мне молвят,
Что Жизнь Одна,
И брать у
Жизни надо сполна,
когда им молвю,
Чтобы обрести что-либо
В Жизни надо
Жизни себя отдать,
И тогда осознаеш
Слова-Жизни Благо
Дать.
Смиренно их прощаю,
Когда мне говорят,
Что я дурак
И крутят пальцем
У виска. Уходят,
Они достойны сожаления.
Ведь бранясь на
Жизнь, на Мир
Вокруг себя, и
Заливая огненной водою
Плоть свою, они
Уходят в Темноту,
Окутав дымом сигарет
Пространство собственного я,
Жизнь свою губя.
Не по их
Правилам в миру,
А по Законам
Природы Живу!
Это Право достойно
Того, чтобы нести
Людям Свет Его!
Без ошибок небывaет,
Делаю ошибки, повторяюсь,
На исходную возвращаюсь,
И продолжаю идти.
Многие меня непонимают
-слепы...
Невидят, что Живу
Без оков материальности.
Как и многие
Работаю в миру.
Выходные- на природе,
Рыбачу, раскинув удочки
Смотрю на поплавки.
Поклевки терпеливо жду,
Отдых в единении
С природой-матушкой
Люблю.
Плачу Торжeствуя
Познавая МИР,
Рискую обретая Знания, силы трачу
В танце Энергий
Бытия, но здаваться
Нельзя.
Продолжение следует, господа.
2010г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В Пути
Чем выше идеал, тем
больше псов его
облаивает
Николай Константинович РЕРИХ
Позади километров столбы,Растаяла городская суета.
Моторов шум затих
И в предрассветной
Тишине
Облака плывут,они
Пушистой дымкой в
Вышине.
Собрались рыбаки
У берега реки,
И у костра,
Словно по течению
Реки плывет неторопливо
Их беседа.
Все слушают стихи
Молодого паренька, а
Серебро его висков
Достойно уважения.
,,И Свет во
Тьме светит,и
Тьма Eго не
Обьяша"-это
Православных старцев Слова.
В Пути моем
Вижу улыбки на
Устах, и слышу
Удивленья голоса,что
Я НЕ ТО-
НЕ ТО,
Не по правилам
Живу, всегда во
Всем, только
И всего.
Смеясь мне молвят,
Что Жизнь Одна,
И брать у
Жизни надо сполна,
когда им молвю,
Чтобы обрести что-либо
В Жизни надо
Жизни себя отдать,
И тогда осознаеш
Слова-Жизни Благо
Дать.
Смиренно их прощаю,
Когда мне говорят,
Что я дурак
И крутят пальцем
У виска. Уходят,
Они достойны сожаления.
Ведь бранясь на
Жизнь, на Мир
Вокруг себя, и
Заливая огненной водою
Плоть свою, они
Уходят в Темноту,
Окутав дымом сигарет
Пространство собственного я,
Жизнь свою губя.
Не по их
Правилам в миру,
А по Законам
Природы Живу!
Это Право достойно
Того, чтобы нести
Людям Свет Его!
Без ошибок небывaет,
Делаю ошибки, повторяюсь,
На исходную возвращаюсь,
И продолжаю идти.
Многие меня непонимают
-слепы...
Невидят, что Живу
Без оков материальности.
Как и многие
Работаю в миру.
Выходные- на природе,
Рыбачу, раскинув удочки
Смотрю на поплавки.
Поклевки терпеливо жду,
Отдых в единении
С природой-матушкой
Люблю.
Плачу Торжeствуя
Познавая МИР,
Рискую обретая Знания, силы трачу
В танце Энергий
Бытия, но здаваться
Нельзя.
Продолжение следует, господа.
2010г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію