Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Фітель (1965) /
Проза
Мовчання думок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мовчання думок
Спочатку було Слово.
І Слово було з нами. І Слово було посеред нас.
А потім були вівці. І було безкраї синє небо, і був океан, і було море овець, і було Золоте Руно.
Тому що був Пастух.
А потім Руно стало сірим. Тому що кожен баран захотів стати Пастухом.
А потім Руно стало чорним. Від крові баранів, котрі від люті і бажання влади-слави-грошей-овець-людей стали вовками.
Тому що вівці перестали слухати Пастуха.
Потім прийшов Страх. І Страх заховався у кожну вівцю, у кожного барана, у кожне ягня.
І вівці почали шукати Пастуха, кожна для себе.
Та Пастух був один.
А потім прийшов Фільм. І Фільм намагався подолати Страх, та Страх прийщов у Фільм. Щоб ще більше залякати ягнят. І ягнята перестали блеяти і замовкли.
Ягнята не знали, що буває Пастух добрий. Ягнята взагалі не знали, що буває Пастух.
А потім прийшов Павук. Павук, у якому море фільмів, і у кожному свій страх.
І Страх прийшов у Павутину. І Страх став могутнім. І Страх став думати, що він Вічний.
І фільм став культовим. І ягнята мовчали, і вівці мовчали, і барани мовчали. А люди жували попкорн, пили пиво і вирощували мовчання ягнят.
Дивитися фільм треба доти, доки не зникне Страх.
Або доки не прийде розуміння, котре нарешті сподобається твоїм вівцям.
Або доки не набридне, тому що питання "Чим тут думати" виявляється риторичним.
У будь-якому випадку рано чи пізно тобі набридає боятися. Боятися власного Страху.
У цьому помилка Страху. Він не завжди буває Вічним.
Тоді ти дивишся в очі Страху, і вони зменшуються на очах. Кажуть, у Страху великі очі. Так, великі, але тільки тоді, коли він дивиться на тебе. А коли ти насмілишся глянути на нього, він стає вівцею. І починає жалібно мекати.
А потім стає мовчазним ягням.
А ти садиш його за першу парту і наказуєш скласти руки на парті, а при бажанні вийти чи сказати слово обов’язково піднімати руку, не відриваючи ліктя від столу. І він приречений сидіти на першій парті, і його видно усім, а він не бачить нікого, крім Великої Указки.
І ти розумієш, що Велика Указка це інструмент Страху, а не інструмент Пастуха.
І думки сміливішають, вони вже більше не схожі на мовчазних ягнят. Вони розуміють, Хто Страх і Хто Пастух. Вони шукають Пастуха.
Де ти, Пастуше-Слово?
14/11/2010
І Слово було з нами. І Слово було посеред нас.
А потім були вівці. І було безкраї синє небо, і був океан, і було море овець, і було Золоте Руно.
Тому що був Пастух.
А потім Руно стало сірим. Тому що кожен баран захотів стати Пастухом.
А потім Руно стало чорним. Від крові баранів, котрі від люті і бажання влади-слави-грошей-овець-людей стали вовками.
Тому що вівці перестали слухати Пастуха.
Потім прийшов Страх. І Страх заховався у кожну вівцю, у кожного барана, у кожне ягня.
І вівці почали шукати Пастуха, кожна для себе.
Та Пастух був один.
А потім прийшов Фільм. І Фільм намагався подолати Страх, та Страх прийщов у Фільм. Щоб ще більше залякати ягнят. І ягнята перестали блеяти і замовкли.
Ягнята не знали, що буває Пастух добрий. Ягнята взагалі не знали, що буває Пастух.
А потім прийшов Павук. Павук, у якому море фільмів, і у кожному свій страх.
І Страх прийшов у Павутину. І Страх став могутнім. І Страх став думати, що він Вічний.
І фільм став культовим. І ягнята мовчали, і вівці мовчали, і барани мовчали. А люди жували попкорн, пили пиво і вирощували мовчання ягнят.
Дивитися фільм треба доти, доки не зникне Страх.
Або доки не прийде розуміння, котре нарешті сподобається твоїм вівцям.
Або доки не набридне, тому що питання "Чим тут думати" виявляється риторичним.
У будь-якому випадку рано чи пізно тобі набридає боятися. Боятися власного Страху.
У цьому помилка Страху. Він не завжди буває Вічним.
Тоді ти дивишся в очі Страху, і вони зменшуються на очах. Кажуть, у Страху великі очі. Так, великі, але тільки тоді, коли він дивиться на тебе. А коли ти насмілишся глянути на нього, він стає вівцею. І починає жалібно мекати.
А потім стає мовчазним ягням.
А ти садиш його за першу парту і наказуєш скласти руки на парті, а при бажанні вийти чи сказати слово обов’язково піднімати руку, не відриваючи ліктя від столу. І він приречений сидіти на першій парті, і його видно усім, а він не бачить нікого, крім Великої Указки.
І ти розумієш, що Велика Указка це інструмент Страху, а не інструмент Пастуха.
І думки сміливішають, вони вже більше не схожі на мовчазних ягнят. Вони розуміють, Хто Страх і Хто Пастух. Вони шукають Пастуха.
Де ти, Пастуше-Слово?
14/11/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
