ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Торішнє листя
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Торішнє листя
Воно було якесь ніяке: маленьке, миршаве, жодного яскравого кольору, із настовбурченими крильцями, зім’ятими та поскубаними. Сиділо собі на гілочці і дивилось униз, на двох старих, чоловіка і жінку, що повільно дибали по алеї, схожі на тогорічне листя, знайдене вітром у якомусь закутку і задля розваги пожбурене ним у живий світ, під яскраве сонце. Воно було їхнім коханням. Воно супроводжувало їх крізь життя з моменту свого народження. Воно було… воно просто було… Раптом поряд легенько залопотіли чиїсь крильцята, і на гілочку опустилась чиясь молодість, великоока і усміхнена. Очі її сяяли від безлічі сподівань, а крильця мінились яскравими барвами. Вона засміялась, і сміх її маленькими сонячними зайчиками розсипався по сповненому життям зеленому листю дерева.
- Це ж треба, перший раз за своє життя бачу таке старезне кохання, - засміялась вона, - Ні, це щось неможливе, я очам своїм не можу повірити.
- А скільки там твого життя, - лагідно посміхнулось до нього кохання, - У тебе все ще попереду.
- Так, попереду… Це так гарно, коли знаєш, що попереду стільки цікавого, нового… Нові зустрічі, нові знайомі, нові справи… кохання, - щебетала молодість, зручніше вмощуючись на гіллячці і бовтаючи у повітрі рожевими ступнями своїх ще майже дитячих ніжок, - Моє кохання, певно, буде таким чудовим. Наче свято, що ніколи не закінчується…
- О-о-о, - протягнуло кохання, задумливо позираючи на співрозмовницю, - Ти таки справді ще зовсім мало знаєш про це життя. Жодне кохання, котре вважає себе святом, не живе довго. Спалахне отак яскравим вогником, закохані до нього руки протягують, радіють йому. А воно або згасне від найменшого подиху негоди, або спалахне несподівано, гарячим полум’ям протягнені руки обпалить, та й розвіється за вітром.
- Ні, моє кохання житиме довго-довго!
- Так то, мила, не від тебе залежить. За це он вони відповідальні – люди, – і кохання кивнуло у бік сивого подружжя. Молодість загойдалась на гілочці, тріпочучи крильцями, і промовила:
- Вони такі старі, твої люди… Хіба такі старі можуть кохати? Вони ж.. не гарні.
- То для тебе вони не гарні. Бо твоя людина ще молода. Так і повинно бути…
- А їхня молодість… Ну тих двох старих… Вона вже померла? – і на великі, ясні очі почали набігати сльози.
- Та ні… Молодість не вмирає, поки людина жива. Якщо заглянути моїм старим у очі, коли вони дивляться одне на одного, або на щось радісне, у їхніх очах можна побачити їхню молодість. Кохання може померти, а молодість живе стільки ж, скільки б’ється людське серце. Колись і ти перестанеш пурхати, складеш крильця і сидітимеш у серці, слідкуючи, щоб не розчавив його вантаж прожитих років та життєвого досвіду.
- Кажеш, кохання може померти раніше за людину… То от чому я ще не зустрічала таких, як ти… Скажи, а що твої люди робили, аби ти не померло?
- О, на це питання так просто не відповіси… Інколи їм доводилось за мене битись, адже зустрічні не усі добрі, а обставини не завжди хороші… знаєш, отак, як б’ються двоє друзів, прикриваючи один-одному спину… Інколи відмовлятись від яскравих подарунків долі, бо ті дарунки були отруйними для мене… Часом їм доводилось тягнути тяжкий віз або брати на свої плечі великий вантаж – і вони намагались зробити це так, аби іншому було легше. Дорога довга, на ній все трапляється, і радість, і горе. Так от, радістю вони намагались ділитись, а горе допомагали зносити один одному, не питаючись на те згоди. І головне – ніколи, за будь-яких обставин, вони від мене не відмовлялись.
- Слухай, ти таке … вилиняле. На тебе без суму дивитись неможливо. З тебе, мабуть, і насміхаються… - тихо, нерішуче вимовила молодість.
- Твоє серце ще не навчилось дивитись вглиб, ти ще не розумієш… - і від лагідної посмішки наче теплим вітерцем повіяло, - Це ж не важливо, як мене сприймають інші. Головне, яким мене бачать ВОНИ, - і маленьке, миршаве кохання, змахнувши своїми кострубатенькими крильцями, полетіло услід за подружжям, схожим на минулорічне листя. Шлях стелився кудись далеко-далеко, постаті чоловіка і жінки ставали все меншими і меншими, а над ними, широкими колами кружляв великий синій птах, і від помахів його крил повітря переливалось райдужними кольорами. І кожний, кому вдавалось узріти того птаха, бачив перед собою не двох стареньких, схожих на торішнє листя, а найпрекрасніше у світі подружжя.
- Це ж треба, перший раз за своє життя бачу таке старезне кохання, - засміялась вона, - Ні, це щось неможливе, я очам своїм не можу повірити.
- А скільки там твого життя, - лагідно посміхнулось до нього кохання, - У тебе все ще попереду.
- Так, попереду… Це так гарно, коли знаєш, що попереду стільки цікавого, нового… Нові зустрічі, нові знайомі, нові справи… кохання, - щебетала молодість, зручніше вмощуючись на гіллячці і бовтаючи у повітрі рожевими ступнями своїх ще майже дитячих ніжок, - Моє кохання, певно, буде таким чудовим. Наче свято, що ніколи не закінчується…
- О-о-о, - протягнуло кохання, задумливо позираючи на співрозмовницю, - Ти таки справді ще зовсім мало знаєш про це життя. Жодне кохання, котре вважає себе святом, не живе довго. Спалахне отак яскравим вогником, закохані до нього руки протягують, радіють йому. А воно або згасне від найменшого подиху негоди, або спалахне несподівано, гарячим полум’ям протягнені руки обпалить, та й розвіється за вітром.
- Ні, моє кохання житиме довго-довго!
- Так то, мила, не від тебе залежить. За це он вони відповідальні – люди, – і кохання кивнуло у бік сивого подружжя. Молодість загойдалась на гілочці, тріпочучи крильцями, і промовила:
- Вони такі старі, твої люди… Хіба такі старі можуть кохати? Вони ж.. не гарні.
- То для тебе вони не гарні. Бо твоя людина ще молода. Так і повинно бути…
- А їхня молодість… Ну тих двох старих… Вона вже померла? – і на великі, ясні очі почали набігати сльози.
- Та ні… Молодість не вмирає, поки людина жива. Якщо заглянути моїм старим у очі, коли вони дивляться одне на одного, або на щось радісне, у їхніх очах можна побачити їхню молодість. Кохання може померти, а молодість живе стільки ж, скільки б’ється людське серце. Колись і ти перестанеш пурхати, складеш крильця і сидітимеш у серці, слідкуючи, щоб не розчавив його вантаж прожитих років та життєвого досвіду.
- Кажеш, кохання може померти раніше за людину… То от чому я ще не зустрічала таких, як ти… Скажи, а що твої люди робили, аби ти не померло?
- О, на це питання так просто не відповіси… Інколи їм доводилось за мене битись, адже зустрічні не усі добрі, а обставини не завжди хороші… знаєш, отак, як б’ються двоє друзів, прикриваючи один-одному спину… Інколи відмовлятись від яскравих подарунків долі, бо ті дарунки були отруйними для мене… Часом їм доводилось тягнути тяжкий віз або брати на свої плечі великий вантаж – і вони намагались зробити це так, аби іншому було легше. Дорога довга, на ній все трапляється, і радість, і горе. Так от, радістю вони намагались ділитись, а горе допомагали зносити один одному, не питаючись на те згоди. І головне – ніколи, за будь-яких обставин, вони від мене не відмовлялись.
- Слухай, ти таке … вилиняле. На тебе без суму дивитись неможливо. З тебе, мабуть, і насміхаються… - тихо, нерішуче вимовила молодість.
- Твоє серце ще не навчилось дивитись вглиб, ти ще не розумієш… - і від лагідної посмішки наче теплим вітерцем повіяло, - Це ж не важливо, як мене сприймають інші. Головне, яким мене бачать ВОНИ, - і маленьке, миршаве кохання, змахнувши своїми кострубатенькими крильцями, полетіло услід за подружжям, схожим на минулорічне листя. Шлях стелився кудись далеко-далеко, постаті чоловіка і жінки ставали все меншими і меншими, а над ними, широкими колами кружляв великий синій птах, і від помахів його крил повітря переливалось райдужними кольорами. І кожний, кому вдавалось узріти того птаха, бачив перед собою не двох стареньких, схожих на торішнє листя, а найпрекрасніше у світі подружжя.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію