І таке буває…
Зі мною щось коїться…
Щось дуже незрозуміле й підозріле…
Сьогодні я, в це дуже важко повірити, прокинулася в хорошому настрої! Скажу відверто, таке в мене лише в день мого народження або, як би це весело не прозвучало, в день Св. Миколая ( Ну ми ж усі полюбляємо подарунки… )Але до обох довгоочікуваних подій ще досить довго…
Навіть не знаю, як трактувати цей феномен…
Звичайно, що першою мені в голову прийшла звична для усіх 16-ти річних думка : « Невже я закохалася??? » Проте тверезо оцінивши ситуацію, я зрозуміла, що зі мною такого статися не могло, ну це ж я!
Яке там закохатися???!!!
Мені,щоб людина почала так дійсно подобатися треба її знати десь місяців зо два- три!!! Тай після досить недавніх сумно-веселих подій мені б не хотілося переживати це світле почуття… Я взагалі-то страшенна егоїстка і хочу, щоб любили мене, а не я когось, бо в такому випадку все закінчується, скажемо так, не досить безхмарно…
Отже, це не справи голенького крилатого хлопчика ( це я так ласкаво називаю Купідона, який деколи може так влучити своєю стрілою, що здається, зовсім з глузду з’їхав!!! Або пробігає думка « Ну за що???!!! Що я йому такого поганого зробила??? » Так, але то вже трохи з іншої опери…)
Тоді я вирішила пошукати відповідь в осені… В її кришталево-срібних краплинах, які , мов знамениті музиканти, щоранку вистукують різні, для когось сумні, а, може, веселі мотиви…
В її, по своєму чарівних, затягнутих, здається, димом небесах…
В її прекрасній золотій оздобі, якою розфарбовано все навкруги…
В її мінливому настрої…
І я зрозуміла причину свого душевного задоволення! Вся справа в ній… В тій барвистій пані, яка так деколи нагадує мене…
Саме вона дарує мені моменти справжньої свободи від надокучливих думок і, здавалося б, безвихідних ситуацій…
Ось вона яка!!!

Одним словом , осінь…


( Ну… В просто позитивний осінній день…)