
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
2025.08.04
21:13
Як моцно грає радіола.
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
Якогось... крутим рок-&-рола,
а злий зелений змій глаголит:
– Женись на ній, бодай жени!
Хай у Сірка вже буде буда,
у міру ситим гавкне людьом,
у міру – хвіст, мордяка й зуби,
2025.08.04
10:52
Вітру перешіптування з листям.
Що ти їм розказуєш, бродяго?
Знову нагасався десь та злишся
на свою невикорінну тягу
до буття у безперервних мандрах,
на свою неміряну бездомність,
знову їм, осілим, потай заздриш,
між гілля снуючи невгамовно?
Що ти їм розказуєш, бродяго?
Знову нагасався десь та злишся
на свою невикорінну тягу
до буття у безперервних мандрах,
на свою неміряну бездомність,
знову їм, осілим, потай заздриш,
між гілля снуючи невгамовно?
2025.08.04
09:28
серпня - день народження унікального німецького музиканта
Клаус Шульце (1947 - 2022) - композитор, клавішник, перкусист, один із піонерів ембієнту (дослівно - «навколишній») - цього напрямку електронної музики.
Батьки - письменник і балерина,
після
Клаус Шульце (1947 - 2022) - композитор, клавішник, перкусист, один із піонерів ембієнту (дослівно - «навколишній») - цього напрямку електронної музики.
Батьки - письменник і балерина,
після
2025.08.04
08:53
Із Бориса Заходера
Крругом – мурра, мурра,
все – маррність та сумбурр,
а ти муррчи: «Урра-а!»
І більш – ані мур–мур!
(2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Крругом – мурра, мурра,
все – маррність та сумбурр,
а ти муррчи: «Урра-а!»
І більш – ані мур–мур!
(2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дар'я Філіппова (1992) /
Вірші
Судьба собаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Судьба собаки
Лежит возле дома, на мокрой траве
С, поломанной палкою, лапой,
Щеночков слепых прижимая к себе,
Измучена жизнью собака.
В холодную стужу, ветрам вопреки
Она их отчаянно греет,
С любовью тепло отдает свое им,
Так, все же, немного теплее.
Вдали замечает знакомую тень
« Хозяин!»,- собака узнала.
« Наверно еду он несет в том мешке!»,
Довольно хвостом повиляла.
Мужчина пришел и на корточки сел,
Щенков странно взглядом окинул,
В мешок положив их уверенно всех,
Забросил небрежно на спину.
В карман молча руку свою опустил,
Он косточку кинул на землю.
« Зачем же, хозяин, ты так поступил?
Там будет им лучше, наверно?..»
Собравшись, собака пыталась привстать,
Но сразу же на пол упала,
« Так вот он что, ваше слово судьба…»,
Тихонько она прошептала.
Беззвучную ночь, словно сердце ножи,
Скулящие стоны пронзали,
Все меньше они становились слышны,
А вскоре и вовсе пропали.
Большая слеза по собачей щеке,
Стекая, на землю упала
И жалкий свой след на жестокой земле
Оставив, тот час потеряла.
И все, что жило в ней – два круга в глазах,
Два лунных пустых отражения,
Парализующий полностью страх
И капля на дне утешения.
Ни звука. Не видно мужчины теперь,
Ни яркого лунного света,
Лишь слышно как ветер старинную дверь
Качает с ночи до рассвета.
Шаги, скрипы веток, тяжелый мешок.
Скорее к воде приближаясь.
Вдох воздуха, камень, об воду хлопок…
Безжалостно вглубь погружаясь.
Последняя участь, последний глоток
И легкие больше не дышат.
Бездушных пять тел, что уходят на дно
Теперь тихо воды колышут.
24.08.2010 г.
С, поломанной палкою, лапой,
Щеночков слепых прижимая к себе,
Измучена жизнью собака.
В холодную стужу, ветрам вопреки
Она их отчаянно греет,
С любовью тепло отдает свое им,
Так, все же, немного теплее.
Вдали замечает знакомую тень
« Хозяин!»,- собака узнала.
« Наверно еду он несет в том мешке!»,
Довольно хвостом повиляла.
Мужчина пришел и на корточки сел,
Щенков странно взглядом окинул,
В мешок положив их уверенно всех,
Забросил небрежно на спину.
В карман молча руку свою опустил,
Он косточку кинул на землю.
« Зачем же, хозяин, ты так поступил?
Там будет им лучше, наверно?..»
Собравшись, собака пыталась привстать,
Но сразу же на пол упала,
« Так вот он что, ваше слово судьба…»,
Тихонько она прошептала.
Беззвучную ночь, словно сердце ножи,
Скулящие стоны пронзали,
Все меньше они становились слышны,
А вскоре и вовсе пропали.
Большая слеза по собачей щеке,
Стекая, на землю упала
И жалкий свой след на жестокой земле
Оставив, тот час потеряла.
И все, что жило в ней – два круга в глазах,
Два лунных пустых отражения,
Парализующий полностью страх
И капля на дне утешения.
Ни звука. Не видно мужчины теперь,
Ни яркого лунного света,
Лишь слышно как ветер старинную дверь
Качает с ночи до рассвета.
Шаги, скрипы веток, тяжелый мешок.
Скорее к воде приближаясь.
Вдох воздуха, камень, об воду хлопок…
Безжалостно вглубь погружаясь.
Последняя участь, последний глоток
И легкие больше не дышат.
Бездушных пять тел, что уходят на дно
Теперь тихо воды колышут.
24.08.2010 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію