Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.11
23:45
Самотність.
Вона зсередини з'їдає,
так непомітно забирає,
усе.
Втрачають барви почуття.
Ця пустота не має дна.
На відбивну засипле градом.
Готуючи, снодійним ядом
Вона зсередини з'їдає,
так непомітно забирає,
усе.
Втрачають барви почуття.
Ця пустота не має дна.
На відбивну засипле градом.
Готуючи, снодійним ядом
2026.04.11
22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2026.04.11
16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл
2026.04.11
15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.
Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.
Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
2026.04.11
13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)
Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!
Підіймайся на зарядку,
Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!
Підіймайся на зарядку,
2026.04.10
21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
2026.04.10
21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
2026.04.10
19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
2026.04.10
18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
2026.04.10
18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
2026.04.10
18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
2026.04.10
16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
2026.04.10
14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
2026.04.10
11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар
2026.04.10
11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
2026.04.09
21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дар'я Філіппова (1992) /
Вірші
Судьба собаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Судьба собаки
Лежит возле дома, на мокрой траве
С, поломанной палкою, лапой,
Щеночков слепых прижимая к себе,
Измучена жизнью собака.
В холодную стужу, ветрам вопреки
Она их отчаянно греет,
С любовью тепло отдает свое им,
Так, все же, немного теплее.
Вдали замечает знакомую тень
« Хозяин!»,- собака узнала.
« Наверно еду он несет в том мешке!»,
Довольно хвостом повиляла.
Мужчина пришел и на корточки сел,
Щенков странно взглядом окинул,
В мешок положив их уверенно всех,
Забросил небрежно на спину.
В карман молча руку свою опустил,
Он косточку кинул на землю.
« Зачем же, хозяин, ты так поступил?
Там будет им лучше, наверно?..»
Собравшись, собака пыталась привстать,
Но сразу же на пол упала,
« Так вот он что, ваше слово судьба…»,
Тихонько она прошептала.
Беззвучную ночь, словно сердце ножи,
Скулящие стоны пронзали,
Все меньше они становились слышны,
А вскоре и вовсе пропали.
Большая слеза по собачей щеке,
Стекая, на землю упала
И жалкий свой след на жестокой земле
Оставив, тот час потеряла.
И все, что жило в ней – два круга в глазах,
Два лунных пустых отражения,
Парализующий полностью страх
И капля на дне утешения.
Ни звука. Не видно мужчины теперь,
Ни яркого лунного света,
Лишь слышно как ветер старинную дверь
Качает с ночи до рассвета.
Шаги, скрипы веток, тяжелый мешок.
Скорее к воде приближаясь.
Вдох воздуха, камень, об воду хлопок…
Безжалостно вглубь погружаясь.
Последняя участь, последний глоток
И легкие больше не дышат.
Бездушных пять тел, что уходят на дно
Теперь тихо воды колышут.
24.08.2010 г.
С, поломанной палкою, лапой,
Щеночков слепых прижимая к себе,
Измучена жизнью собака.
В холодную стужу, ветрам вопреки
Она их отчаянно греет,
С любовью тепло отдает свое им,
Так, все же, немного теплее.
Вдали замечает знакомую тень
« Хозяин!»,- собака узнала.
« Наверно еду он несет в том мешке!»,
Довольно хвостом повиляла.
Мужчина пришел и на корточки сел,
Щенков странно взглядом окинул,
В мешок положив их уверенно всех,
Забросил небрежно на спину.
В карман молча руку свою опустил,
Он косточку кинул на землю.
« Зачем же, хозяин, ты так поступил?
Там будет им лучше, наверно?..»
Собравшись, собака пыталась привстать,
Но сразу же на пол упала,
« Так вот он что, ваше слово судьба…»,
Тихонько она прошептала.
Беззвучную ночь, словно сердце ножи,
Скулящие стоны пронзали,
Все меньше они становились слышны,
А вскоре и вовсе пропали.
Большая слеза по собачей щеке,
Стекая, на землю упала
И жалкий свой след на жестокой земле
Оставив, тот час потеряла.
И все, что жило в ней – два круга в глазах,
Два лунных пустых отражения,
Парализующий полностью страх
И капля на дне утешения.
Ни звука. Не видно мужчины теперь,
Ни яркого лунного света,
Лишь слышно как ветер старинную дверь
Качает с ночи до рассвета.
Шаги, скрипы веток, тяжелый мешок.
Скорее к воде приближаясь.
Вдох воздуха, камень, об воду хлопок…
Безжалостно вглубь погружаясь.
Последняя участь, последний глоток
И легкие больше не дышат.
Бездушных пять тел, что уходят на дно
Теперь тихо воды колышут.
24.08.2010 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
