ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
і підтюпцем між стінами біжит
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
і підтюпцем між стінами біжит
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Кремінь (1953 - 2019) /
Вірші
Елегія троянського вина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Елегія троянського вина
Не клявся - не зрікаюся: люблю...
Моя любове, все уже минуло,
І надто пізно лізти у петлю
І зазирати в пістолетне дуло...
І нас лікує музика небес.
Але надходить час - і не до музик...
Як алкоголем я лікую стрес,
Так ти мені життя зв'язала в вузлик.
Його не розв'язати уночі,
Коли йдемо удвох на суд Паріса.
Там у смертельній музиці мечі,
Там - і від брами золоті ключі.
І падає, і падає завіса.
Подай мені троянського вина...
Ми десять років бились як герої.
Хто ворожив нам - бог чи сатана?
Не впала жодна вежа, ні стіна,
Та в Україні ми - немов у Трої.
А я б читав Енеєве письмо,
Читав слова - про Рим четвертий - віщі...
З якого року й віку стоїмо
Німотно на троянськім попелищі?
Які були колись ми молоді!
У юний світ ішли ми рано-вранці.
А стали - як невольники в орді.
Спливли віки вінками по воді.
Вино і хліб. І музика. І танці.
І будемо стояти сотні діб,
Обернені на прах і тлін троянці.
І будем їсти свій камінний хліб.
Вино і хліб. І музика. І танці.
Та музика такою не була, -
Над гомоном води і криком суші.
В тій музиці, що спалена дотла,
Неначе ноти - спопелілі душі.
Так даленіє музика ген-ген,
Над димотрубні обрії й сортири.
Це Україна. Троя й Карфаген.
І в поминальну дудку дме джазмен,
І єрихонський плач - мов символ віри.
Чи в саркофазі будемо удвох,
Моя любове, дорога яскине?
Без музики - і нас покине бог,
А чи, дасть бог, і бог нас не покине?
І в чорній пустці спалені тіла,
На попелі троянському доокіл.
А музика була і відійшла.
Не я кажу...
Так промовляє попіл.
Подай мені троянського вина...
Ми подамося, як Еней, у мандри.
Ахейський кінь стоїть, немов мана,
Ти смертну тінь побачила одна,
Та де й коли ми слухались Касандри?
Ми вічно переможені давно!
Лаокоона обвивають гади,
А ми п'ємо в своїм шатрі вино.
На тризні України? Чи Еллади?
На ханській скатертині-самобранці -
Вино і хліб. І музика. І танці.
І, віддані троянському вину,
Ми вже і душу маємо троянську.
Троянську обертаємо війну
На рідну. Вітчизняну. Громадянську.
Вино налито. І троянський кінь
Уже стоїть під брамою. Амінь!
Амінь? Лунає музика ген-ген.
На попіл - Троя, Рим і Карфаген.
І прах - із саркофага й мавзолею...
І лиш ім'я із тисячі імен,
І тільки смерть ув імені Єлен.
А ти, Енею? Де ти був, Енею?
А ти, любове, спалена дотла,
І шлюбна ніч у хаті край села?
Вже там нема ні хати, ні нічлігу...
Ти ж тут у світ широкий повела
Дитя любові, музики і снігу.
Уже нас вічність просить на нічліг,
А не вино троянського розливу.
І замітає тисячлітній сніг
Руїни наші в день скорботи й гніву.
Троянське, поминальне знов п'ємо.
Руїни. Сніг. Рапсодії. Хорали...
Невже ми знову, Господи, вмремо?
Невже ми, Боже, мало помирали?
За убієнних вип'ємо дітей,
Припнутих до чужої колісниці...
О, ще не скоро допливе Еней,
Де плачуть діти римської вовчиці!
Моя любове, все уже минуло,
І надто пізно лізти у петлю
І зазирати в пістолетне дуло...
І нас лікує музика небес.
Але надходить час - і не до музик...
Як алкоголем я лікую стрес,
Так ти мені життя зв'язала в вузлик.
Його не розв'язати уночі,
Коли йдемо удвох на суд Паріса.
Там у смертельній музиці мечі,
Там - і від брами золоті ключі.
І падає, і падає завіса.
Подай мені троянського вина...
Ми десять років бились як герої.
Хто ворожив нам - бог чи сатана?
Не впала жодна вежа, ні стіна,
Та в Україні ми - немов у Трої.
А я б читав Енеєве письмо,
Читав слова - про Рим четвертий - віщі...
З якого року й віку стоїмо
Німотно на троянськім попелищі?
Які були колись ми молоді!
У юний світ ішли ми рано-вранці.
А стали - як невольники в орді.
Спливли віки вінками по воді.
Вино і хліб. І музика. І танці.
І будемо стояти сотні діб,
Обернені на прах і тлін троянці.
І будем їсти свій камінний хліб.
Вино і хліб. І музика. І танці.
Та музика такою не була, -
Над гомоном води і криком суші.
В тій музиці, що спалена дотла,
Неначе ноти - спопелілі душі.
Так даленіє музика ген-ген,
Над димотрубні обрії й сортири.
Це Україна. Троя й Карфаген.
І в поминальну дудку дме джазмен,
І єрихонський плач - мов символ віри.
Чи в саркофазі будемо удвох,
Моя любове, дорога яскине?
Без музики - і нас покине бог,
А чи, дасть бог, і бог нас не покине?
І в чорній пустці спалені тіла,
На попелі троянському доокіл.
А музика була і відійшла.
Не я кажу...
Так промовляє попіл.
Подай мені троянського вина...
Ми подамося, як Еней, у мандри.
Ахейський кінь стоїть, немов мана,
Ти смертну тінь побачила одна,
Та де й коли ми слухались Касандри?
Ми вічно переможені давно!
Лаокоона обвивають гади,
А ми п'ємо в своїм шатрі вино.
На тризні України? Чи Еллади?
На ханській скатертині-самобранці -
Вино і хліб. І музика. І танці.
І, віддані троянському вину,
Ми вже і душу маємо троянську.
Троянську обертаємо війну
На рідну. Вітчизняну. Громадянську.
Вино налито. І троянський кінь
Уже стоїть під брамою. Амінь!
Амінь? Лунає музика ген-ген.
На попіл - Троя, Рим і Карфаген.
І прах - із саркофага й мавзолею...
І лиш ім'я із тисячі імен,
І тільки смерть ув імені Єлен.
А ти, Енею? Де ти був, Енею?
А ти, любове, спалена дотла,
І шлюбна ніч у хаті край села?
Вже там нема ні хати, ні нічлігу...
Ти ж тут у світ широкий повела
Дитя любові, музики і снігу.
Уже нас вічність просить на нічліг,
А не вино троянського розливу.
І замітає тисячлітній сніг
Руїни наші в день скорботи й гніву.
Троянське, поминальне знов п'ємо.
Руїни. Сніг. Рапсодії. Хорали...
Невже ми знову, Господи, вмремо?
Невже ми, Боже, мало помирали?
За убієнних вип'ємо дітей,
Припнутих до чужої колісниці...
О, ще не скоро допливе Еней,
Де плачуть діти римської вовчиці!
| Найвища оцінка | Оксана Яблонська | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Богдан Гордасевич | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0832 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0832 seconds