... яко беззаконие мое аз знаю,
и грех мой предо мною есть выну...
Псалом 50

Вона пройшла крізь розчинені ворота, що примикають до товстелезної білої стіни і опинилася у іншому світі – чистому, світлому, звільненому від бруду світського життя. Тут з’являється таке відчуття непотрібності і водночас важливості для оцих людей, що забули всі пристрасті світу, відрізаного брамою від святого місця.
Квітник маячив безліччю барв, зводячи нанівець уяву про сіре життя чорних людей з світлими душами, що присвятили себе цьому місцю, цим брамам і стінам. Сіра площа, викладена шліфованим камінням, викликала страх перед цим величезним колом. Чи вистачить часу перетнути її, дійти хоча б до сходів.
− Святий отче, я грішна! Мені мало Божої любові. Я вбиваю себе. Я з’їдаю себе злом. Я хочу уваги. Я грішна у своєму людинонадіянні. Я винна у всіх земних гріхах. Я втомилася від цього світу. Я втомилася від злих і нахабних людських очей, але забуваю, що і мої очі сповідують культ ненависті. Роздирає шкіру і виїдає нутрощі злість і страх. Я грішна, я боюся людей, хоч тільки Бог повинен мати наді мною владу. Чи можуть вони, оці мізерні комахи, вказувати мені, такій як і вони самі? Що вони можуть? Нічого! Принизити? Так, у своїх очах, але не для мене. Відібрати щось цінне? Хай беруть! Хай розтягують на малі шматки мої статки. Я їх не боюся. Хай заберуть все, що я маю, та я їм не належу. І ніколи не належатиму. Вони, ті, що створені із пилу, хочуть посягнути на Божу владу. Вони вважають себе господарями світу, а насправді не можуть захистити навіть своє життя. Мені соромно, що я одна із них.
− Святий отче, я грішна! Грішна у найтяжчому із земних гріхів – гордості. Дайте мені причастя, я хочу торкнутися тіла Божого, я хочу, щоб моя кров змішалася із Його кров’ю. Дозвольте хоч декілька секунд не відчувати себе людиною...
2008

Потік думок після дискусії на підвищених тонах