(маячня)
Була у нього світла голова.
Він ріс і світом білим чудувався.
І козаками-предками пишався.
Мав мрії і бажання, як і всі.
Взяв хліба, сала, огірка,
уліз у двері дизелька,
як у портал, як в інший вимір –
себе направив у столичні хащі.
І там, в глибокім мороці туману
із слів, ідей, обманів, заборон
заплутався у Леніні і Марксі,
в Грушевському, Толстому й Лао-Цзи.
Навпомацки він вищипав їм вуса
і бороди постриг тупим ножем.
Зате протер він скельця окулярів
самому Фройду прапором червоним,
щоб краще роздивитись через них
гру грив коней юнацької жаги
і власних пристрастей плотських, шалених,
що нуртували в молодому тілі
і заставляли діять і творить,
ще й сім’я клекотале розсівати.
Пройшовши мідні труби чи тунелі,
віддавши вуглеводні і жири
огрому, що їх висмоктав із нього,
нарешті зрозумів, де є й ким став.
Враз вгамувався, споважнів і обважнів,
радіючи, що віднайшовся вихід.
То ж з часом вибрався з пустого часобігу
він через отвір під кобилячим хвостом,
на землю гепнувся коржем м’яким і теплим,
радіючи з природою злиттю,
попарував ще трохи залишками мріянь
і поривань юнацьких, і надій.
Але на ґрунті чорному й жорсткому
реального життя він швидко всох.
«Тепер кізяк, а був колись козак…
Та може я іще на щось згоджуся…», –
надія десь в серЕдині теплилась.
Він вірив в чудо, й чудо відбулось.
Взяла і підняла його десниця –
рука селянки, наче провидіння.
Збирала вона в кошик кізяки,
щоби підмазати шкалУбини в стіні
своєї скромної селянської оселі.
І от тепер в шпаринах він отих,
припудрений-підбілений вапном,
на вічність трансцендентно медитує.
В світобудові тріщини скріпляв
собою, хай лише локально.
Знайшов він свою нішу в цьому світі,
ще й рівновагу, й мудрість осягнув.
Історія ця справді мала місце
в пустій і світлій голові правління.
(2008)