Пожити
«Гарячі червоні кульки вогню, гонимі холодним вітром, жорстокими припливами вдаряли у фундамент отчого дому. Вона молилася – і він вистояв, не зайнявся ворожим полум’ям!»
Місяць заглядав у вікно - і на долонях відкритого неба хрустальною пусткою животіла безкінечність. Було важко дихати. Вона відкрила навстіж вікна і двері – і морозяні кубики закотилися поривом вітру у кімнату. Легені стискалися невимовною згадкою про покинутих нею напризволяще, як їй здавалося, рідних та близьких – її світ руйнувався від невпевненості , бо бог засумнівався у власних силах і йому вже не до снаги було виконувати вперту роль.
Тиша лякала своєю підступністю, а місто – хаосом, що причаївся за межами наших снів( чи і у них також?).
Її мрії готувалися вести з нею непримиренні дебати, щоб доказати вартість існування життя на її втомленій планеті.
Голос у голові вже не сперечався, не жартував своєю зверхністю, а кволо благав : «Пожити…»
…Їй знову захотілось, як і у студентські роки, сидіти далеко по півночі, читати чи писати свої думки, бо скоро прийде час , коли вони знову будуть разом.
І відтепер – назавжди!
Lemberg---Lemberg---Lemberg---Lemberg


Майбутнє – перевернутий казан
Назва нічого не відображає. Цей стиль – про любов. Хоча ні, насправді, про те, що любов є! На жаль, є!
І це стверджує мені та, яка зараз не закохана, не має нічого спільного із стосунками між чоловіком та жінкою, не виражає до нікого інтересу чи симпатії.
… Вона любила колись безмежно, по-неземному, а ти її зрадив, посміявся над її вічним коханням і кинув у прірву забуття, маніпулюючи сліпим дитям любові, женучи її до пропасті, просто сміявся, зраджуючи з іншими, як іуда, а коли їй відкрилася правда, не захотів відпустити бідне серце на пошуки нового кохання.
Вона-то знає, що любов є. Вічна! Бо вона не відпускає, не звільняє, а тримає у своїй темниці.
І коли у її житті появився Білий Ангел, вона навіть не помітила його присутності, зігріта щирим теплом – просто грілася, як обдертий подорожній, та робити цей вогонь сімейним вогнищем не мала сил.
- Що ж він тобі ТАКЕ зробив, - з болем у серці питав Білий Ангел, - що ти так ненавидиш усіх чоловіків?!!!
Вона не могла розказати про це навіть йому, бо стала просто маріонеткою свого болю.
А Білий Ангел ладен був розшукати свого попередника і помститись тому за те, що завдав їй болю, що не зберіг і не оцінив святої любові, що зрадив. А вона , прочитавши все у очах друга, сказала:
- Не треба…
І той пішов. Її Білий Ангел пішов, залишивши позаду теплі спогади чарівних львівських ночей, цокоти дощинок об бруківку, зорі під ногами Високого Замку, відверті розмови та любов. Бо тільки той, хто насправді кохає, зможе відступити, бажаючи іншому щастя. Відступити, ні про що не питаючи…
Як і той, Чорний, Білий Ангел залишив її саму. І сльози безпорадності ще довго котилися по її щоках. І як завжди, у миті найбільшого болю, народжувались вірші…
Ти знаєш, вона не хоче бути з тобою! І не може – без тебе.
Любов є!
І горе тим, хто не може відповісти на неї взаємністю.
Lemberg---Lemberg---Lemberg---Lemberg

Боротися не треба!
В переддвер’ї нової ери помирає мільйони тіл. Останні мертвяки заробляють на численних нещастях, продаючи ліки від неіснуючої хвороби, імя якій – життя вічне!
Перехід душ у більш тонкі світи , на вищий щабель еволюції відбувається шляхом відкидання старих шкарпеток – тіл, а ми звемо це зявище хворобами, епідеміями – смертю.
2012. Не можу дочекатися, поки піду за межу, але знаю точно,що мені треба бути тут до останнього. Щоб побачити все, а потім спокійно описати у Хроніках, щоб пережити кожен порив страху, розумового паралічу та агонії, а потім, в останню секунду перед армагедоном зіскочити з невидимого поїзду часу,або, напевно, все-таки намагатися відвернути його, бо Земля стала і моїм домом, а також прилистком моїх дітей. Я не можу не бути вдячною за це.
Коли прийде час померти – боятися не треба, якщо ви готові і чисті душею.
Це просто ще один крок на довгій дорозі повернення Додому!