Меня всегда настораживали эпитеты, располагающиеся за именем существительным. Они могут означать нечто восточное, ибо такое построение свойственно этим языкам. Или они (эпитеты) своим местом расположения указывают на свою важность. Одним словом, "останній" меня настораживает. Плюс к тому - слово имеет силу. И неоднозначное трактование.
Свойственно ему и материализовываться. Но я хотел сказать лишь о месте прилагательного в отдельно взятом предложении.
Лишние дополнения (такие, как например "дуже щільно") влияют на настроение (если не на жанр) стихотворения.
А вообще - хорошее стихотворение. Но оно имеет реальные шансы стать куда более лучшим.
Удач-дач-дач.

Я теж спіткнувся на цьому рядку:
Постійно охорони дуже щільно.
Все інше сподобалося. Дякую.

Можна, звісно, ще попрацювати над окремими моментами. Але в цілому - вірш вражає. Подібні сильні почуття у мене викликають рядки Вінграновського:
"Люблю тебе, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній".
Успіхів!

Колись С.Єсенін пробував себе у модерністських напрямах, але побачив, що це не його і у одному із листів написав, що повертається до простоти, такої, наприклад, як у Пушкіна.Мене зачаровує простота твоїх віршів , Вікторе.І відкрий мені секрет(ні не свого віршування), а хто то Така?
Наснаги та успіхів!

Олексію, я тебе чудово розумію і знаю про що ти говориш, але, погодься зі мною, якщо не буде якогось влучного слова, яке уже лише своєю наявністю у вірші привертає до себе чиюсь увагу, то й вірш може виявитися в'ялим, блідим, нецікавим.
Мені й самому не подобаються ті два рядки, про які ви говорите, обов'язково внесу зміни.
Мова про Ніну Матвієнко...
Щиро вдячний вам усім за добрі поради.