Любо, це прекрасний портрет...

Сильно. Сподобалось. Дякую, Любо!

Гарно, з теплом.

Убийте... або дайте малювати!
Я більш у вас нічого не прошу... Сила!

Творчість Катерини Білокур для мене, її землячки (до 24 років я жила в Яготині), свідчення того, що Божа Іскра обирає душу, здатну РОЗГОРІТИСЯ.
Мене чарували малева в картинній галереї, школяркою я розглядала пензлі з хутра білочки...
Я пронесу ті спогади і картини крізь усі хуртечі.
Дякую, Поетесо, за співпереживання, за "чого ж вам так недобре, добрі люди?".
Певно, палахкотіння квітів гріло Катерину незміримо більше, аніж промінчики приязні за життя її, стражденне. Низький уклін за вірш!

Як же інколи нестерпно важко таким людям, як К.Білокур, жити на оцій землі! Поєднання земного й небесного може бути дуже болючим процесом. Не можу байдуже читати її щоденник. І добре, що цей вірш тепер є у Вашому доробку. З повагою.

Дуже мені радісно на душі, ДРУЗІ, від того, що цей вірш відлунює у Ваших серцях щирим розумінням і такими теплими словами. Дякую Вам!

Ви дуже талановита, пані Любо!

На полотні - квіти, і такі квіти,
Навіть бджолу, що влетіла,
Обманули.
Приблизно так писав про квіти К. Білокур поет, художник, священник, кобзар О.Сарма-Соколовський.
У Вас по-своєму блискуче - до щему, до глибини - прекрасно.

Бачу, тут згадують, хто ще писав про Катерину. Я знаю книгу Ольги Хало з Лубен "Поема про Катерину Білокур". Мерзла художниця в нетопленій хаті, кпини терпіла від односельців та функціонерів. Всі її картини бачила я. Не в неті, в Яготині. Добрі люди, будьте ж людяними! :)

!!!

За мить натхнення світові пробачу
Насмішки в спину, і злобу в лице.(С) - а й справді, чому ж художникам та поетам за життя доводиться терпіти оці "насмішки в спину, і злобу в лице"?

В цілому гарний, і натхненний, і потрібний вірш, але хотів звернути вашу, Любове, авторську увагу на ось які моменти, що, як на мене, впливають не зовсім так, як задумано.

Слово "Зате", на мою думку, несе в собі також і момент можливого розуміння і як протиставлення героїні до "примовклого у ній її хліборобського роду..."
Бо немає сумніву, що ніхто краще за хліборобський рід не розуміє, в тому числі, і мову квітів, і саме ця традиція порозуміння напевно продовжена за словами автора у видатній художниці.

Далі, на жаль, стандартний штамп зневаження "людей", яким (а заодно і Богу, що сотворив людину за Образом Своїм) чомусь має бути недобре від доброго - та ще й "добрим людям". Побачив Бог своє творіння, і сказав, що воно "ДОБРЕ") - далі вже і нікуди, - і добре, і погане переплелося. :(
Чи не саме через це потім, за авторським задумом, героїня просить пробачення, та чомусь причиною є не можлива образа Бога, і Людини, і Добра (через осудливе світосприйняття ?), а за хист(напевно таки отриманий від Бога, принаймні в народі нашому саме так це завжди говорилося) - "За дивний хист пробачте мене, грішну...".
Хоча і зворухнулося при цьому "Сама не знаю - нащо і звідкіль?".
Тож виходить, що героїня відірвана від народу, який знає "і нащо і звідкіль"? Але ж, зрозуміло, далеко не факт, що в реальності знана художниця аж так була відірвана?..
Та і "Убийте... або дайте малювати!", що в контексті направлене і до "добрих людей", теж якось дивно і дещо мелодраматично звучить, на кшталт - "дайте мені перехреститися!" (або ж убийте).

Любове, можливо все це і мої вигадки, але, раптом, ні?

Що сказати? Це дуже сумно і дуже дивно, що заборона вживання слова "люди" доведена на ПМ до таких крайнощів. Якщо Ви хоч трохи обізнані з життям Катерини Білокур, то мали б знати, що її переслідували за її творчість звичайні добрі (в інших ситуаціях) люди, її рідні, родичі, односельчани. Які самі не знали, мабуть, чому їх дратує її іншість, і робили це підсвідомо, можливо, із своїми добрими намірами... Та навіщо всі ці пояснення? Думаю, вони Вам, зрештою, і непотрібні. Ви висловили Вашу думку більше ніж прозоро. Дякую Вам!