«Важко мати справу з нікчемними людьми!»

(Конфуцій)

Джек Лондон сказав колись сакральну фразу, що стала для ХХ століття свого роду прологом: «Я вірю в статевий добір». Майже в той же час А. Чехов писав про свою зневіру в статевий добір, про те, що сучасні йому жінки обирають переважно людей нервових, чоловіків на межі психічної патології. І це все було сказано на фоні пануючих у суспільстві ніцшеанських мрій про «нову людину», «нову расу», ба, навіть, про «надлюдину». Ілюзії химерного і мрійливого ХІХ століття, що досягли апогею в добу модерн в ХХ столітті раптом в щось виродились – потворне і нікчемне – в совок на одному шматі земної кульки і на тупого есесмана на іншому. Замість надлюдини суспільство витворило споживача котлет і ковбаси, жорстоких солдафонів не здатних мислити. Дивлячись на сучасне людство хочеться волати: «Мрії про досконалу людину померли!» Ні Джек Лондон, ні Чехов, ні Ніцше не розуміли – та й не могли розуміти, що статевий добір завжди сприяє незвичайним формам, навіть якщо вони несприятливі. Доцільність цього парадоксу зрозуміла – це збільшує поліморфізм популяції, збільшує різноманітність форм, що посилює гнучкість, можливість розвиватись популяції в цілому. Різноманітність необхідна. Життєво необхідна! Одноманітність прирікає на виродження, тупик. Цього вперто не хотіли розуміти «сильні світу сього» протягом всього століття великих ілюзій. Диктатори різного кольору і ґатунку намагались зробити підвладний їм народ одноманітним – сіру масу, що слухняно втілювала б у життя їхні маніакальні ідеї. Але марно! Будь-яка популяція маю таку предковічну властивість – вона автоматично стає різноманітною. Скільки не винищували людей які «якісь не такі» - по світогляду, мові, звичаям чи ще якимось критеріям, популяції людські знову ставали різноманітними по світобаченню, поведінці, самому відношенню до суті буття. Комуністи і фашисти взагалі вважали, що з народом можна робити будь-що, створювати з нього найхимерніші конструкції нехтуючи біологічною суттю людських популяцій. Можна, мовляв, перевихованням створити досконалу расу слухняних однакових людино-роботів. Як говорив Мао: «Народ – це чистий листок паперу. На ньому можна написати будь-які ієрогліфи.» Оця от система – однаковості, що доводилась до абсурду ідеями впровадження однакового одягу для всіх, ліквідації сім’ї, створення свого роду спільності сексуальних взаємин була по своїй суті приречена на провал – вона протирічить біологічному єству людини як виду живих істот, що абсолютно не змінилось за останні 45 тисяч років. Причому «вожді» абсолютно усвідомлювали неможливість загального щастя, яке завжди є короткочасним, майже миттєвим переживанням між періодами незадоволення середовищем чи собою. В цьому і першооснова прогресу як такого. Тому початково висувалася теза: «Комунізм – це тоді, коли всі в однаковій мірі нещасні.» (Пол Пот) Справді, якщо однаково щасливими люди бути нездатні, значить їх треба зробити однаково нещасними! Публічно, крім вищезгаданого комуністичного лідера і хіба що Мао, цього ніхто не виголошував. Народ треба було годувати казочкою, утопією – інакше хто ж погодиться працювати на таке суспільство? Найзручніше було в такому випадку відсунути загальне недосяжне щастя у якесь невизначене майбутнє (як це було при совітах), або на визначене, до якого виголошуючий цю обіцянку все одно не доживе. Хрущов, як відомо, обіцяв побудувати комунізм до 1980 року. Крайня форма цього маразму була в маоістських режимах, коли оголошувалось, що досконале суспільство вже створене, народ просто не усвідомлює цього. І чим убогіше живе при цьому народ, тим легше було їм тоді маніпулювати. Якщо щастя вимірюється мисочкою рису чи баланди, таке щастя людям легко подарувати! Як казав Мао: «У бідній та відсталій країні легко і просто збудувати комунізм.» Тобто треба довести спочатку країну до повного зубожіння і відсталості, а потім комунізм будувати. Справді, ну хто погодиться на усуспільнення своєї власності якщо вона чогось вартує. Інша справа – усуспільнити свою подерту тілогрійку з надією, що нову дадуть. Такий народ легко сприймає абсурдні гасла і бачить у них якусь високу незаперечну істину. «Первинне – це вторинне, вторинне – це первинне.» (Мао Цзе Дун) Ну, до якого ідіотизму треба довести людей, щоб вони подібні гасла вчили на пам’ять і скандували їх хором на мітингах? Маоізм був був шизофренічний, совок – просто тупий і маразматичний. Здавалось би їх викинули на смітник, ніхто всерйоз комунізм будувати не збирається, навіть в Китаї комуністичні гасла повторюють як ритуальну фразу – не більше, будуючи типовий капіталізм тільки державний і недемократичний. Та ба – комунізм виштовхали за двері, а він лізе через вікно. Знову дуже багатьом захотілось, щоб думали за них, а вони були лише гвинтиками машини яка котиться невідомо куди. Комунізм не змінився. Його людино-ненависницька суть лишилась тою самою. Якщо знову він запанує у якійсь країні він буде приречений на крах. Тільки це може коштувати життя дуже багатьох людей…

(Ілюстрація - картина художника Яцека Єрки).