Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Балада про зламаний барометр
Схоже, що соціологія (чи то суспільствознавство) як наука дискредитована остаточно – будь-яка наука має право називатися наукою, якщо вона є прогностичною. І ці прогнози не є утопією чи фантазією міфологізованої свідомости. Багато наук (екологія, наприклад) дають прогнози які справджуються. Тут же барометр суспільних подій зламався. Фукуяма дарма кинув у простір фразу: «Кінець історії». Це в часи суспільного ступору стагнація виглядає як нескінченна в часі стабільність. Як виявилось, історія не просто триває – вона вирує. І її бурхливі сплески не прогнозовані. Соціуми і етноси які виглядали законсервованими раптом вибухають, площі вічно сплячих міст розніжених під палючим сонцем раптом перетворюються у бурхливі моря, і юрмище втомлених і заклопотаних людей раптом стають народом готовим на будь-які самопожертви в ім’я Свободи. Своєї Свободи. Події останнього часу в деяких мусульманських країнах які (здавалось би!) мали стійкий вектор до ультраконсервативності і повільно еволюціонували до ренесансу в своєму XV столітті Хіджри абсолютно не очікувано опинились на площі Бастилії, де слово «Іслам» раптом поєдналось зі словом «Свобода». Сталося неймовірне. Заіржавлений паротяг історії який тільки й умів, що свистіти і випускати пару раптом завівся і полетів вперед на повній швидкості. І марно гукати: «Постій паротяг, не стукайте колеса, кондукторе, натисни сніть на гальма…» Кондуктор перший вистрибнув на ходу ще й в нетверезому стані, стоп-кран зламався ще під час замаху в Сараєво. Здивовані європейці хапаються як за поручні над потоком за думку: «А раптом цей залізний механізм, ця химерія Фултона розвалиться?!» Вкорінений страх європейського обивателя перед ісламом не лишає в свідомості місця для думки, що іслам буває різним. У чорні часи жахіть інквізиції на теренах Европи в мусульманських країнах панувала дивна для того часу терпимість і розквіт наук. Якби світло знань не збереглося на Близькому Сході середньовіччя в старенькій матінці Европі – цій країні священних каменів тривало б і досі. Яким буде подальший розвиток подій – не знає ніхто. Революції бувають різні і можуть по різному закінчуватись. Чи так понуро і похмуро як у нас чи так легко і захмарно як оксамитові у наших слов’янських братів. Події в Карфагені та країні Міцраїм надихають одних і вселяють жах в інших. Народи Великої Пустелі та Чорної Землі вражають сміливістю – сама жорстока оточуюча природа виховала у них зневагу до смерті. До смерті вони ставляться як до чогось неіснуючого.
Прогнози нічого не варті. Одні «політологи» це вже зрозуміли, але роблять вигляд що ні, інші не зрозуміють ніколи. І продовжують робити розумний вираз обличчя при виголошенні комусь вигідних і добре оплачених фраз. Світ вирує, марить свободою, а в Україні епоха Великого Хама. Час безкультур’я, тупості, брехні, торгівлі найсвятішим, летаргічного сну і байдужості. Одні снять новим повстанням, замріяно як колись Іван Багряний виголошують «Ми ще каратимемо хамів Мечем Республіки на лобнім місці, там біля Софії!», інші говорять чи натякають, що це не наша справа – Великого Хама має повалити і повісити за ноги на ліхтарі пролетарська юрба яка його ж і обрала на трон диктатора. А Головний Злодій вважає, що він вкрав все і назавжди. Тутешніх царків нинішні події в країнах пустель нічого, наразі, не навчили. Великий вусатий диктатор Лука думає, що він буде правити вічно, валізу не збирається пакувати і думає, що міцна мотузка якраз підійде для будь-якої шиї – тільки не для його.
А барикади мають таку дивну властивість – вони ростуть як гриби, але не восени, і не після дощу, і не в четвер. Вони можуть вирости самі собою. Просто так – тому що настала весна.
січень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про зламаний барометр
«…Упав на степ бунтарських тіней кетяг.»
(М. Бажан)
Схоже, що соціологія (чи то суспільствознавство) як наука дискредитована остаточно – будь-яка наука має право називатися наукою, якщо вона є прогностичною. І ці прогнози не є утопією чи фантазією міфологізованої свідомости. Багато наук (екологія, наприклад) дають прогнози які справджуються. Тут же барометр суспільних подій зламався. Фукуяма дарма кинув у простір фразу: «Кінець історії». Це в часи суспільного ступору стагнація виглядає як нескінченна в часі стабільність. Як виявилось, історія не просто триває – вона вирує. І її бурхливі сплески не прогнозовані. Соціуми і етноси які виглядали законсервованими раптом вибухають, площі вічно сплячих міст розніжених під палючим сонцем раптом перетворюються у бурхливі моря, і юрмище втомлених і заклопотаних людей раптом стають народом готовим на будь-які самопожертви в ім’я Свободи. Своєї Свободи. Події останнього часу в деяких мусульманських країнах які (здавалось би!) мали стійкий вектор до ультраконсервативності і повільно еволюціонували до ренесансу в своєму XV столітті Хіджри абсолютно не очікувано опинились на площі Бастилії, де слово «Іслам» раптом поєдналось зі словом «Свобода». Сталося неймовірне. Заіржавлений паротяг історії який тільки й умів, що свистіти і випускати пару раптом завівся і полетів вперед на повній швидкості. І марно гукати: «Постій паротяг, не стукайте колеса, кондукторе, натисни сніть на гальма…» Кондуктор перший вистрибнув на ходу ще й в нетверезому стані, стоп-кран зламався ще під час замаху в Сараєво. Здивовані європейці хапаються як за поручні над потоком за думку: «А раптом цей залізний механізм, ця химерія Фултона розвалиться?!» Вкорінений страх європейського обивателя перед ісламом не лишає в свідомості місця для думки, що іслам буває різним. У чорні часи жахіть інквізиції на теренах Европи в мусульманських країнах панувала дивна для того часу терпимість і розквіт наук. Якби світло знань не збереглося на Близькому Сході середньовіччя в старенькій матінці Европі – цій країні священних каменів тривало б і досі. Яким буде подальший розвиток подій – не знає ніхто. Революції бувають різні і можуть по різному закінчуватись. Чи так понуро і похмуро як у нас чи так легко і захмарно як оксамитові у наших слов’янських братів. Події в Карфагені та країні Міцраїм надихають одних і вселяють жах в інших. Народи Великої Пустелі та Чорної Землі вражають сміливістю – сама жорстока оточуюча природа виховала у них зневагу до смерті. До смерті вони ставляться як до чогось неіснуючого.Прогнози нічого не варті. Одні «політологи» це вже зрозуміли, але роблять вигляд що ні, інші не зрозуміють ніколи. І продовжують робити розумний вираз обличчя при виголошенні комусь вигідних і добре оплачених фраз. Світ вирує, марить свободою, а в Україні епоха Великого Хама. Час безкультур’я, тупості, брехні, торгівлі найсвятішим, летаргічного сну і байдужості. Одні снять новим повстанням, замріяно як колись Іван Багряний виголошують «Ми ще каратимемо хамів Мечем Республіки на лобнім місці, там біля Софії!», інші говорять чи натякають, що це не наша справа – Великого Хама має повалити і повісити за ноги на ліхтарі пролетарська юрба яка його ж і обрала на трон диктатора. А Головний Злодій вважає, що він вкрав все і назавжди. Тутешніх царків нинішні події в країнах пустель нічого, наразі, не навчили. Великий вусатий диктатор Лука думає, що він буде правити вічно, валізу не збирається пакувати і думає, що міцна мотузка якраз підійде для будь-якої шиї – тільки не для його.
А барикади мають таку дивну властивість – вони ростуть як гриби, але не восени, і не після дощу, і не в четвер. Вони можуть вирости самі собою. Просто так – тому що настала весна.
січень 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
