«…Упав на степ бунтарських тіней кетяг.»

(М. Бажан)

Схоже, що соціологія (чи то суспільствознавство) як наука дискредитована остаточно – будь-яка наука має право називатися наукою, якщо вона є прогностичною. І ці прогнози не є утопією чи фантазією міфологізованої свідомости. Багато наук (екологія, наприклад) дають прогнози які справджуються. Тут же барометр суспільних подій зламався. Фукуяма дарма кинув у простір фразу: «Кінець історії». Це в часи суспільного ступору стагнація виглядає як нескінченна в часі стабільність. Як виявилось, історія не просто триває – вона вирує. І її бурхливі сплески не прогнозовані. Соціуми і етноси які виглядали законсервованими раптом вибухають, площі вічно сплячих міст розніжених під палючим сонцем раптом перетворюються у бурхливі моря, і юрмище втомлених і заклопотаних людей раптом стають народом готовим на будь-які самопожертви в ім’я Свободи. Своєї Свободи. Події останнього часу в деяких мусульманських країнах які (здавалось би!) мали стійкий вектор до ультраконсервативності і повільно еволюціонували до ренесансу в своєму XV столітті Хіджри абсолютно не очікувано опинились на площі Бастилії, де слово «Іслам» раптом поєдналось зі словом «Свобода». Сталося неймовірне. Заіржавлений паротяг історії який тільки й умів, що свистіти і випускати пару раптом завівся і полетів вперед на повній швидкості. І марно гукати: «Постій паротяг, не стукайте колеса, кондукторе, натисни сніть на гальма…» Кондуктор перший вистрибнув на ходу ще й в нетверезому стані, стоп-кран зламався ще під час замаху в Сараєво. Здивовані європейці хапаються як за поручні над потоком за думку: «А раптом цей залізний механізм, ця химерія Фултона розвалиться?!» Вкорінений страх європейського обивателя перед ісламом не лишає в свідомості місця для думки, що іслам буває різним. У чорні часи жахіть інквізиції на теренах Европи в мусульманських країнах панувала дивна для того часу терпимість і розквіт наук. Якби світло знань не збереглося на Близькому Сході середньовіччя в старенькій матінці Европі – цій країні священних каменів тривало б і досі. Яким буде подальший розвиток подій – не знає ніхто. Революції бувають різні і можуть по різному закінчуватись. Чи так понуро і похмуро як у нас чи так легко і захмарно як оксамитові у наших слов’янських братів. Події в Карфагені та країні Міцраїм надихають одних і вселяють жах в інших. Народи Великої Пустелі та Чорної Землі вражають сміливістю – сама жорстока оточуюча природа виховала у них зневагу до смерті. До смерті вони ставляться як до чогось неіснуючого.
Прогнози нічого не варті. Одні «політологи» це вже зрозуміли, але роблять вигляд що ні, інші не зрозуміють ніколи. І продовжують робити розумний вираз обличчя при виголошенні комусь вигідних і добре оплачених фраз. Світ вирує, марить свободою, а в Україні епоха Великого Хама. Час безкультур’я, тупості, брехні, торгівлі найсвятішим, летаргічного сну і байдужості. Одні снять новим повстанням, замріяно як колись Іван Багряний виголошують «Ми ще каратимемо хамів Мечем Республіки на лобнім місці, там біля Софії!», інші говорять чи натякають, що це не наша справа – Великого Хама має повалити і повісити за ноги на ліхтарі пролетарська юрба яка його ж і обрала на трон диктатора. А Головний Злодій вважає, що він вкрав все і назавжди. Тутешніх царків нинішні події в країнах пустель нічого, наразі, не навчили. Великий вусатий диктатор Лука думає, що він буде правити вічно, валізу не збирається пакувати і думає, що міцна мотузка якраз підійде для будь-якої шиї – тільки не для його.
А барикади мають таку дивну властивість – вони ростуть як гриби, але не восени, і не після дощу, і не в четвер. Вони можуть вирости самі собою. Просто так – тому що настала весна.

січень 2011