КОРОЛЕВА АННА
Десь там, далеко, котить води,
СтарийДніпроміжберегів.
Десь там, стоять, не знають згоди
Кочовики й війська князів.

Там Золоті стоять Ворота,
Там папороть раз з рік цвіте,
Кохання , там, дорожче злота,
І все там рідне і святе.

А тут? Що «тут»?
Бали … і знать…і світські драми.
Та не звільнитися від пут,
Що їх з пліток зплітають дами.

В Парижі щастя не знайти,
Тінь короля за мною всюди.
І, за для власної мети,
Зі мною шанобливі люди.

Настане ніч. І сонце згасне.
Прикрасять зорі небеса.
І вершник знов під вікна стане.
Кінь в танці іскри викреса.

В його очах вогонь кохання,
В них манить, манить глибочинь.
Я з ним забуду про страждання
Й душа полине в височинь.

Та що робитиму я в ранці,
Як сонце стане над людьми?
Ми доленьки покірні бранці,
Сміливі та не вільні ми.


Нема Знання, якого знають всюди.
Немає абсолютного вчення.
Але, лише його здобути прагнуть люди
Шукаючи в Науці навмання.

Нема ключа, що відімкне всі двері.
Нема дверей, що замкнені для всіх.
Але, лиш той, хто їх знайшов на стелі
Так часто підіймається на сміх.

Немає Істини, якої б не довели.
Не все доведене є істинним Знанням.
Бо Істини, самотні каравели,
Блукають по незвіданим морям.

Вони лиш сни, далекі і тривожні,
Зігріті мрією про будучність земну.
Але , без Віри Істини прожні,
Заплутані і схожі на ману.

Нема Знання, яке б жило без Віри.
Нема Знання, яке лиш Вірой дише.
Але, лиш той, хто дав Знання без міри
До нас говорить все тихіше.
15.10. 2006