У зони свої закони,
створені в довкіллі страти,
в зоні хочеться просто мовчати,
зона не любить сторонніх.
Зона вернула шматочок погона
з того гвинтокрила,
що втратив вітрила і впав,
а в глибокій воронці стронцій.
А далі-валіза.Складають залізо
приблудні бомжата,
така вона втрата людського.
У зоні багатства бездонні,
та тільки лиш сяють
мов сонце-стронцій.
Зона... Автобусів довга колона
стоїть без моторів,
бо вкрадені в горі, хапаючи дози
даруючи ближнім лейкози...
Зона-це 30 км. по кругу,
де терплять наругу
дерева та звірі,
дерева зітлілі, а ці-озвіріли
й біжать по кордону в зону
і звірі, і люди, і нелюди,
в гонці господар тут стронцій.
Зона... А в зоні живуть незаконні
старенькі, що нині вернулись
з чужини додому в зону.
Щасливі, у пеклі сміються,
а в їхнє віконце шкіриться стронцій-
вже свій, не страшний,
бо в зоні живуть в променевім полоні,
мов злодій в законі,
в своєму ж обкраденім домі,
де тиснуть на кожну клітину
десятки рентген на хвилину.
Тут поруч в селі народилась дитина,
а їй в подарунок в долонці-стронцій.
Зона... Місто із цегли і бетону-пусте,
і розпис життям по асфальту
на шпальтах пустого довкілля...
Невільне місто мовчить.
А зона не спить,
не хоче спати,
зона чатує, щоб віддати
і відібрати те,
що створили новітні греки...
Розпачливий клекіт лелеки,
бо й ті лелечата,
що в світ з'явились-
не тим народились.
Зона-немов би гора поклінна,
де вічний вогонь не штучний,
а в дійсності зоряний,
вічний і влучний,
мов Божа рука,
що перстом показує на ДНК,
бо атом і ген
ці маленькі пилинки-
фундаменту світу цеглинки,
межа, за якою
вже інші закони,
такі, які створюють зони
подібні до зони
в Чорнобильськім домі.
Та на тисячі пунктів страшніші
пустуючі ніші очниць
в пірамідах старих черепів,
та юрби клонованих виродців
без думок, емоцій і слів.
І керуючий світом землі
в імлі, у шаленій технічній гонці-стронцій.
Зона...Довкілля мов сонне.
Чорніє за обрієм чорна споруда-
Геруда, що ссе,
висисає останнє
в знесиленім тілі,
що й так вже на грані
свого існування,
залишене в скруті
один на один.
А ядерний млин
все меле і сипить
із тріщин і з кладок
новим поколінням на спадок.
Безжальний, глухий,
без душі, без емоцій-стронцій.
Не стане вже наша Земля такою,
якою була,
хіба що з космічних глибин
невидимим буде полин,
а тут, в самих нетрях природи,
ніхто не знешкодить
посіяне лихо, крім неї
Рідненької Нені Землі
з полинною міткою на чолі-
маленьким шматочком зорі,
який нагадав на порі,
що все, що твориться
і буде творитись,
що світом заплутаним руха
повинно творитись во ім'я
Отця і Сина і Святого Духа.