ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2023.06.07 19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:

Було тихо й парко,

Сергій Губерначук
2023.06.07 12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.

2.

Теді Ем
2023.06.07 10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.

Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини

Іван Потьомкін
2023.06.07 10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури. Через деякий час завідуючий

Микола Соболь
2023.06.07 06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.

Віктор Кучерук
2023.06.07 05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.

М Менянин
2023.06.07 01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.

Олексій Могиленко
2023.06.06 21:46
Після дамби їм буде амба...

Молитва за росію.

Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив

Софія Цимбалиста
2023.06.06 09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?

Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.

Віктор Кучерук
2023.06.06 04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.

Олена Побийголод
2023.06.05 20:55
Із Д.Мінаєва

Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:

Іван Потьомкін
2023.06.05 19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?” – Да, Бин Ладен. – Но почему именно он, а не..? – А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку... – Но ком

Сергій Губерначук
2023.06.05 15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.

Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –

Теді Ем
2023.06.05 15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи

Володимир Бойко
2023.06.05 11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією. Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул. Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються. Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник. Російське співчуття подібне до крокодилячих

Віктор Кучерук
2023.06.05 05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Проза

 Призов

...він бачив лави хоробрих юнаків, котрі кидали виклик сонцям червоного літа і сніговіям крижаної зими, і ночі, і морозові, й ненависті, і смерті, – заради вічної слави безсмертної Вітчизни...

Габріель Гарсіа Маркес

Образ твору Семидесяті роки минулого століття... Епоха тотального військового обов’язку і примусової участі школярів у військово-патріотичній грі “Зарніца”. Дітей учили вистежувати віртуального ворога на прицілі кумедної зброї: дерев’яних револьверів, рушниць і автоматів, виготовлених із дошки. Той, хто мав багнет (з часів Другої світової війни), особливо гордився зброєю на заздрість іншим. Епоха, коли у військкоматах ще не брали хабарів за відстрочку від служби в армії, а єдиним захворюванням, яке звільняло призовника від служби, було психічне, підтверджене довідкою про перебування його на обліку в диспансері.
Як усе змінюється!.. Вже через два десятки літ приміські електрички від Києва й інших обласних центрів заполонили москвичі. Солідні тьоті і дяді нав’язливо пропонували дачникам (зазвичай весною) прилаштувати на певний час, за щедру винагороду, своє чадо (сина чи внука) у заміському будинкові хоча би сторожем. Таким чином можна було уникнути їхньої участі у війні на Кавказі.
Та повернімося у минуле. Звільнившись із роботи, я мав два тижні відпустки, щоб попрощатися з батьками і друзями перед майбутньою службою в армії. Зворушливі зустрічі, колоритні щедрі застілля та дотепні і тривожні розмови... Втім, чомусь запам’яталися татові слова (ветерана Другої світової війни): “Знай, що придурків вистачає скрізь, а у війську – їх забагато. Бережи себе!”
Під вечір, проїхавши півтисячі кілометрів, я постав у кабінеті комісара райвійськкомату з повісткою у кишені, як законослухняний громадянин. Моє прохання відпустити мене, щоб побачити колег по колишній роботі, військовий комісар брутально відхилив. Він не міг стримувати своє властолюбство, яке нуртувало у ньому, як дріжджі у макітрі: “Знаю я вас! Гульки цілу ніч! Наріжешся до поросячого вереску та у якоїсь дівчини під ковдрою заснеш, а тоді шукай тебе по всій окрузі! А мені треба виконувати план!” Звучало це так, нібито йшлося про план здачі худоби на м’ясо...
– Товаришу комісаре! Це утиски моїх громадянських прав! Я ніякої присяги ще не приймав і висловлюю вам протест.
Мій месидж подіяв на комісара, як боксерський аперкот із наступним нокдауном. Почухавши за вухом, полковник сів у крісло, мовчки відкрив сейф, вийняв мої документи і, вгледівши в графі “освіта” запис “вища”, вже спокійним голосом продовжив: “Ось чому ти такий грамотний. Добре. Пропоную такий варіант: харчі у тебе точно є, а це даю чвертку оковитої для твоїх філософських роздумів про плинність життя (він витяг її із сейфу). Ніч переспиш у спортзалі військкомату. Там тепло і є ліжко, умивальник тощо. А ранком тебе розбудять і посадять у автобус”. Щоб більше не чути моїх протестів, він погукав карабінера і велів йому відвести мене у спортзал та закрити на ключ...
Усі вікна у приміщенні мали надійні ґрати, як у в’язниці. На стінах висіли величезні портрети воєначальників: маршалів, генералів і адміралів у своїх парадних мундирах із безліччю державних нагород (орденів і медалей). А над погруддям вождя пролетаріату, що стояло на почесному місці, виблискували революційні крижані сонця вітражів. Усе це гнітило душу. В голові блукало риторичне запитання: “Невже ворогів у Вітчизни більше, ніж солдатів?..”
Ранком я проснувся від незрозумілого шуму, окриків і голосіння. Крізь брудну шибку заґратованого вікна можна було угледіти сотні людей. Якісь чоловіки стояли поблизу і пожадливо палили. У променях вранішнього сонця дим сигарет туманом накривав майдан. Дехто з жінок і дівчат плакали...
– Ти куди пропав? А ми ж тебе чекали цілу ніч! І калиновий сік, який ти любиш, приберегли, – радісно зустріли мене колеги. Болісне прощавання, тривожна невизначеність, чиїсь сльози, як тягучі нейлонові нитки не відпускали... Раптово пролунала команда військових – на посадку! Карабінери відтіснили проводжаючих. Похапцем, відштовхнувшись ногою від сходинки у дверях автобуса, я не вписався у проріз і зачепився головою за металевий кутник. Ураз засвітилися каганці. Відчуття було таке, ніби з мене зняли скальп. Автобус рвонув з місця. Чиїсь жіночі руки, прямо на ходу, кидали гроші у відкрите вікно.
Проїхавши кілька кілометрів, колона авто зупинилась. Усіх вишикували біля дороги, перерахували, забрали у когось горілку, а мені – перев’язали закривавлену голову, виливши на рану чимало йоду.
У Києві на велетенському збірному пункті, куди нас привезли, новоприбулі товпища призовників уливалися в одну різношерсту очманілу юрбу, що скидалася на кількатисячне стадо бичків, які брели, схиливши голови у пошуках свіжої трави. Із натовпу дехто вдивлявся через колючий дріт, що огороджував плац, на насип трамвайної колії – по той бік. Звідти зборище людей перегукувалося зі своїми близькими. Відчайдушні намагалися докинути через огорожу ковбасу, консерви тощо. На жаль, більшість провіанту нахабно забирав військовий патруль.
Згодом нас повели довгим і темним коридором для проходження остаточного медичного огляду перед відправкою до військових частин. Я переступив поріг дверей перед великим і яскраво – до болю в очах – освітленим залом. Без одягу, зовсім голий і беззахисний. У ніздрі вдарила суміш аромату парфумів медпрацівників (переважно студенток профільного вишу, одягнених у білосніжні халати), запаху спітнілих, переляканих хлопців, ніби загнаних звірів, та сморіду офіцерських чобіт і портупей.
На підлозі виднілися аркуші паперу з намальованою червоною стрілкою. Вони вказували всім напрямок руху від одного столу до іншого. Як вітер безжально зриває цвіт кульбаби, так оці багряні стріли-вказівники здунули останні крихти свободи вибору... Стежинка моєї босоногої юності, що поросла барвінком і по якій хотілося брести досхочу, щезла, випарувалась.
За першим столом сиділа пишнотіла, рожевощока і симпатична жінка-дівчина. Вона вимірювала тонометром кров’яний тиск – вправно і швидко.
“Що з вашою головою?” – привітно, з дивною, втаємниченою посмішкою на устах запитала під час процедури. Водночас, несподівано для мене, притулила мої фаланги пальців до своїх гарячих грудей. Спроба потягнути на себе руку була безрезультатною, як у відомому фільмі “Діамантова рука”. Я щось мимрив про низькі автобусні двері і свій “баранізм”. Хвилина такого “єднання” з “королевою тиску” активізувала мій умовний чоловічий рефлекс... Молоточки шаленого пульсу боляче гупали у скронях...
У ті часи про буденне лаканівське “Чого бажає жінка?” та його спрощену відповідь (“вона бажає пана, над яким могла б сама царювати”) я ще не знав! У свої двадцять два роки я просто думав, що “королева тиску” відмінно грає роль сестри милосердя, чи сестри-жалібниці. Ну не могла ж вона не бачити згустки крові, що засохли у волоссі на моєму виску.
Літерний потяг мчав на північ. Призовники валом лежали на трьох’ярусних металевих нарах. За дві пляшки “вогняної води”, шмат ковбаси і банку згущеного молока черговий по вагону офіцер продав державну таємницю, бо назвав пункт призначення потягу. За сотню кілометрів до Москви озброєний патруль ходив вагонами і попереджав, що скоро буде санітарна зона. Тому потрібно було негайно звільнитися від продуктів. А як це зробити ніхто не знав. Ну щось ще можна з’їсти, а залишки?..
Я сидів біля вікна і на повороті бачив, як летіли із вагонних вікон пляшки і банки, ніби каміння із жерла вулкана. Люди, що стояли на полустанку, залишивши валізи, перелякано бігли під бетонне накриття, щоб сховатися від цього артобстрілу. А в цей час із літерного потягу проривалась, линула і розносилась відома маршова пісня “Ідьот солдат по городу”…

2011




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-07 22:18:04
Переглядів сторінки твору 1375
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.881 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.04.26 08:17
Автор у цю хвилину відсутній