ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Комарецький
2023.03.29 14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую

Іван Потьомкін
2023.03.29 14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.

Тетяна Левицька
2023.03.29 11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.

Софія Цимбалиста
2023.03.29 09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.

Теді Ем
2023.03.29 09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт

звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,

Микола Соболь
2023.03.29 07:27
Куди спішиш, спізнілий снігу,
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку

Віктор Кучерук
2023.03.29 05:28
Клубочиться піною ріка
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.

Володимир Бойко
2023.03.28 23:42
Всміхається хитро чеширська котяра,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.

«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,

Хельґі Йогансен
2023.03.28 21:10
Звільни мене! Це можеш тільки ти.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!

Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.

Наталія Кравченко
2023.03.28 18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя. Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з

Володимир Каразуб
2023.03.28 16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.

Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском

Іван Потьомкін
2023.03.28 15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”. Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф

Теді Ем
2023.03.28 10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.

Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –

Софія Цимбалиста
2023.03.28 08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.

Микола Соболь
2023.03.28 06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав

Віктор Кучерук
2023.03.28 05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Рецензії

 Украдені поцілунки
Ніно Куханідзе Я, пересічний глядач і простий інженер, вражений (скоріше віртуально) дією електричного струму і (перманентно) квантами світла природних і штучних світил. Одна відома в хутірських колах журналістка зауважила мені: “Твій метафізичний зв’язок з енергіями магми землі і космосу тобі не допоможе, цього замало, щоб писати про фільм. Потрібно спершу вивчити, щонайменше, історію грузинського кіно, переглянути всі фільми режисера Нани Джорджадзе, прочитати сценарій і рецензії кінокритиків та культурологів, а ще ліпше – особисто взяти інтерв’ю у режисера”. Якщо додати до цього кумедний епізод мого спілкування з інтернетом, коли на запит щодо мого фільму “27 украдених поцілунків” “розумний” комп’ютер уперто пропонував мені “27 бакинських комісарів”(!), – то стануть зрозумілими моя тривала внутрішня боротьба, мої сумніви і вагання: писати чи не писати?
Як відомо, грузинський фільм “27 украдених поцілунків” брав участь у міжнародному фестивалі акторів кіно “Стожари”, що відбувся наприкінці серпня 2003 року в Києві і був присвячений темі кохання. За чоловічу роль другого плану журі нагородило актора Левана Учанешвілі. Раніше, у 2000 році, фільм здобув приз за найкращу режисерську і операторську роботу на міжнародному кінофестивалі в Авіньйоні (Франція) і номінацію на нагороду Європейської академії за найкращий сценарій, а в 2001 році – спеціальний приз журі Брюссельського міжнародного кінофестивалю. У фільмі знялися відомі актори: П’єр Рішар, Євген Сидіхін і Амалія Мордвинова. Оператор фільму – Федон Папамайкл і композитор Горан Брегович – фахівці зі світовим ім’ям у сучасному кінематографі.
На початку фільму вродлива, тендітна 14-річна дівчинка Сибілла (Ніно Куханідзе) з виразними очима і “живим” поглядом, та ще зачіскою, що передає внутрішній стан і риси її характеру, приїздить до маленького містечка і закохується до нестями в Олександра, який працює в обсерваторії. А його син Мікі закохується в дівчину. Сибілла стає “світлою тінню” Олександра і готова вперто і сліпо захищати свою любов. Замкнений у собі Мікі (певно, через смерть мами), який не в змозі пізнати “таємницю Сибілли” і не може звільнитися від свого бажання, обирає у стосунках з нею шлях послуху і покори. У фільмі є ще багато інших колоритних персонажів (приміром, зваблива Вероніка, що її грає неповторна Амалія Мордвинова), за якою стежить Сибілла. Побачене стає її досвідом, а той – частково – методом досягнення поставленої мети.
Якщо відверто, то знайдеться глядач, котрий скаже про фільм і його тему іронічно: яка там любов? Насправді є лише демонстрація виверження вулканічної лави гормонів перехідного віку. Ця лава, стікаючи, знаходить на своєму шляху великий і холодний камінь (Олександр), що вріс у землю, і марно намагається нагріти його до власної температури. Та дарма – великий камінь лишається холодним, а маленький (Мікі), що став на шляху лави, – розтоплюється і переходить в аморфний стан. Тобто у випадку з Мікі наявні всі ознаки “пасивної форми симбіотичної єдності”, а простіше – мазохізму.
Проте якось не хочеться погоджуватися з усім цим, бо енергетика кохання у фільмі відчутна – вона явно підносить настрій. Чомусь у “флюїди” кохання дівчинки віриш. Це так, як у фільмі “Колхідська балада”: віриш у любов Княжни до Джото, хоча ні любовних сцен, ні навіть діалогів там немає, а є лише обличчя і погляд закоханої.
Фільм глибокий, динамічний, добрий. Він відкриває великий простір для роздумів і фантазії. Снаряди, випущені за наказом лейтенанта у напрямку любовної пари, тобто у напрямку зрадливої дружини Вероніки, – це “снаряди чоловічого безсилля”, заряджені не динамітом, а “комплексом люті”. Вони вибухають, але нікого не ранять, лише вертаються до артилериста больовим синдромом хребта. Шаленство переходить у саморуйнацію, а в сцені підвішеного на лямках лейтенанта вбачається іронічна алюзія на страждання Христа.
Іржавий корабель пливе за трактором, чекаючи, коли велика вода моря прийде, бо “моря, як і люди, приходять і йдуть геть”. П’явки на тілі Мікі всього-навсього гріють свої слизькі тіла, а бджоли, що живуть у дуплі дерева, не жалять тих хто краде їхній мед. Немає гальм у автобуса, що рухається з пасажирами. Бракує внутрішніх гальм, внутрішніх табу Вероніці у взаєминах з чоловіками. І ще у поетично знятій сцені “купання принцеси” є величний спокій і краса, як у картині французького художника Ніколя Пуссена “Спляча Венера і Амур”. Ця паралель доповнюється майже ідентичним завуальованим підгляданням Мікі (у фільмі) і боязким спогляданням пастушків заснулої богині.
І разом з тим спостерігаємо шокуючи гіпертрофовані епізоди: защемлений чоловічий орган усередині сталевої деталі і лайка, що ріже ніжний слух глядача. Хоч як це не дивно, але все тут гармонійно поєднується.
“Я прийшла побачити світло мертвої зірки” – ключова фраза з уст Сибілли. Її можна розуміти буквально: йдеться про світло згаслої зірки, видиме землянам ще тривалий час. А можна метафорично перенести на предмет Сибілленого кохання. Фізіологічно він – Олександр – існує (місцеві жіночки називають його “білявим Тарзаном”), проте він – не астроном, не філософ, скорше доглядач обсерваторії, схожий на гладкого кота з лискучою шерстю. Це навіть не мачо, а (перепрошую) цюцюрковий бешкетник. Відомо, що метелики-одноденки присвячують свій політ сонцю. Де ж світло Олександра, на яке летить і летить Сибілла?..
Чи влучив трагічний постріл у фінальній сцені в Олександра – невідомо, видно лише, як звукова хвиля пострілу наздогнала дівчинку, наповнивши груди страхом. Чека висмикнута, часовий механізм дорослого, ще невідомого життя запущено. Порятунок від себе, від своїх почуттів на кораблі, що вже один раз тонув, здається примарним, але це вже не так суттєво. Щоб стати дорослішими, Матильді режисера Люка Бессона (“Леон”) і Сибіллі Нани Джорджадзе треба побачити смерть і пережити нерозділене кохання. “Любовь неразделённая страшна…” – каже відомий поет.
Чи не завелика ціна для молодих, прекрасних і незахищених створінь? Я плекаю надії, що в когось після перегляду фільму прагнення бути кращим, ніж є насправді, стане домінантним хоча б у нетривалих фантазіях. Станьте, за висловом культового філософа Жиля Дельоза, ризоморфними – тобто породжуйте нові стеблинки, які згодом з’єднаються з корінням і стовбуром! Вірю, що це будуть стеблинки ЛЮБОВІ!

2005

Дехто в кіно шукає відповіді, шукає співчування і співзвучності своїм думкам і переживанням. Яку ціну треба заплатити, щоб подорослішати? Чи дає фільм відповідь?





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-09 18:02:23
Переглядів сторінки твору 3956
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.924 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 3.779 / 5.5  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.02.03 19:48
Автор у цю хвилину відсутній