ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, яку так чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.

Артур Курдіновський
2024.04.21 22:16
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою

Микола Дудар
2024.04.21 21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…

Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,

Ілахім Поет
2024.04.21 21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.

Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір

Євген Федчук
2024.04.21 14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял

Ігор Шоха
2024.04.21 11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де

Світлана Пирогова
2024.04.21 09:04
Гілкою жасмину розцвіло кохання.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.

Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.

Віктор Кучерук
2024.04.21 05:54
Струмок лоскоче босі ноги
І холодить помалу їх, –
Бере приємністю в облогу
Мене води грайливий біг.
Вона все тіло освіжає,
Дзюрчанням душу веселить, –
Якби не мілко – батерфляєм
Услід стрімкій понісся б вмить.

Юрій Гундарєв
2024.04.20 22:21
Її було названо на честь героїні Паризької Комуни.
Тож вона гідно несла це волелюбне ім‘я.
У 16 років - активна учасниця київського підпілля.
Потім, після Київського університету імені Тараса Шевченка, все життя - на передовому рубежі української науки

Юрій Гундарєв
2024.04.20 09:59
Про Павлика Морозова


Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,

Володимир Каразуб
2024.04.20 09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Рецензії

 Украдені поцілунки
Ніно Куханідзе Я, пересічний глядач і простий інженер, вражений (скоріше віртуально) дією електричного струму і (перманентно) квантами світла природних і штучних світил. Одна відома в хутірських колах журналістка зауважила мені: “Твій метафізичний зв’язок з енергіями магми землі і космосу тобі не допоможе, цього замало, щоб писати про фільм. Потрібно спершу вивчити, щонайменше, історію грузинського кіно, переглянути всі фільми режисера Нани Джорджадзе, прочитати сценарій і рецензії кінокритиків та культурологів, а ще ліпше – особисто взяти інтерв’ю у режисера”. Якщо додати до цього кумедний епізод мого спілкування з інтернетом, коли на запит щодо мого фільму “27 украдених поцілунків” “розумний” комп’ютер уперто пропонував мені “27 бакинських комісарів”(!), – то стануть зрозумілими моя тривала внутрішня боротьба, мої сумніви і вагання: писати чи не писати?
Як відомо, грузинський фільм “27 украдених поцілунків” брав участь у міжнародному фестивалі акторів кіно “Стожари”, що відбувся наприкінці серпня 2003 року в Києві і був присвячений темі кохання. За чоловічу роль другого плану журі нагородило актора Левана Учанешвілі. Раніше, у 2000 році, фільм здобув приз за найкращу режисерську і операторську роботу на міжнародному кінофестивалі в Авіньйоні (Франція) і номінацію на нагороду Європейської академії за найкращий сценарій, а в 2001 році – спеціальний приз журі Брюссельського міжнародного кінофестивалю. У фільмі знялися відомі актори: П’єр Рішар, Євген Сидіхін і Амалія Мордвинова. Оператор фільму – Федон Папамайкл і композитор Горан Брегович – фахівці зі світовим ім’ям у сучасному кінематографі.
На початку фільму вродлива, тендітна 14-річна дівчинка Сибілла (Ніно Куханідзе) з виразними очима і “живим” поглядом, та ще зачіскою, що передає внутрішній стан і риси її характеру, приїздить до маленького містечка і закохується до нестями в Олександра, який працює в обсерваторії. А його син Мікі закохується в дівчину. Сибілла стає “світлою тінню” Олександра і готова вперто і сліпо захищати свою любов. Замкнений у собі Мікі (певно, через смерть мами), який не в змозі пізнати “таємницю Сибілли” і не може звільнитися від свого бажання, обирає у стосунках з нею шлях послуху і покори. У фільмі є ще багато інших колоритних персонажів (приміром, зваблива Вероніка, що її грає неповторна Амалія Мордвинова), за якою стежить Сибілла. Побачене стає її досвідом, а той – частково – методом досягнення поставленої мети.
Якщо відверто, то знайдеться глядач, котрий скаже про фільм і його тему іронічно: яка там любов? Насправді є лише демонстрація виверження вулканічної лави гормонів перехідного віку. Ця лава, стікаючи, знаходить на своєму шляху великий і холодний камінь (Олександр), що вріс у землю, і марно намагається нагріти його до власної температури. Та дарма – великий камінь лишається холодним, а маленький (Мікі), що став на шляху лави, – розтоплюється і переходить в аморфний стан. Тобто у випадку з Мікі наявні всі ознаки “пасивної форми симбіотичної єдності”, а простіше – мазохізму.
Проте якось не хочеться погоджуватися з усім цим, бо енергетика кохання у фільмі відчутна – вона явно підносить настрій. Чомусь у “флюїди” кохання дівчинки віриш. Це так, як у фільмі “Колхідська балада”: віриш у любов Княжни до Джото, хоча ні любовних сцен, ні навіть діалогів там немає, а є лише обличчя і погляд закоханої.
Фільм глибокий, динамічний, добрий. Він відкриває великий простір для роздумів і фантазії. Снаряди, випущені за наказом лейтенанта у напрямку любовної пари, тобто у напрямку зрадливої дружини Вероніки, – це “снаряди чоловічого безсилля”, заряджені не динамітом, а “комплексом люті”. Вони вибухають, але нікого не ранять, лише вертаються до артилериста больовим синдромом хребта. Шаленство переходить у саморуйнацію, а в сцені підвішеного на лямках лейтенанта вбачається іронічна алюзія на страждання Христа.
Іржавий корабель пливе за трактором, чекаючи, коли велика вода моря прийде, бо “моря, як і люди, приходять і йдуть геть”. П’явки на тілі Мікі всього-навсього гріють свої слизькі тіла, а бджоли, що живуть у дуплі дерева, не жалять тих хто краде їхній мед. Немає гальм у автобуса, що рухається з пасажирами. Бракує внутрішніх гальм, внутрішніх табу Вероніці у взаєминах з чоловіками. І ще у поетично знятій сцені “купання принцеси” є величний спокій і краса, як у картині французького художника Ніколя Пуссена “Спляча Венера і Амур”. Ця паралель доповнюється майже ідентичним завуальованим підгляданням Мікі (у фільмі) і боязким спогляданням пастушків заснулої богині.
І разом з тим спостерігаємо шокуючи гіпертрофовані епізоди: защемлений чоловічий орган усередині сталевої деталі і лайка, що ріже ніжний слух глядача. Хоч як це не дивно, але все тут гармонійно поєднується.
“Я прийшла побачити світло мертвої зірки” – ключова фраза з уст Сибілли. Її можна розуміти буквально: йдеться про світло згаслої зірки, видиме землянам ще тривалий час. А можна метафорично перенести на предмет Сибілленого кохання. Фізіологічно він – Олександр – існує (місцеві жіночки називають його “білявим Тарзаном”), проте він – не астроном, не філософ, скорше доглядач обсерваторії, схожий на гладкого кота з лискучою шерстю. Це навіть не мачо, а (перепрошую) цюцюрковий бешкетник. Відомо, що метелики-одноденки присвячують свій політ сонцю. Де ж світло Олександра, на яке летить і летить Сибілла?..
Чи влучив трагічний постріл у фінальній сцені в Олександра – невідомо, видно лише, як звукова хвиля пострілу наздогнала дівчинку, наповнивши груди страхом. Чека висмикнута, часовий механізм дорослого, ще невідомого життя запущено. Порятунок від себе, від своїх почуттів на кораблі, що вже один раз тонув, здається примарним, але це вже не так суттєво. Щоб стати дорослішими, Матильді режисера Люка Бессона (“Леон”) і Сибіллі Нани Джорджадзе треба побачити смерть і пережити нерозділене кохання. “Любовь неразделённая страшна…” – каже відомий поет.
Чи не завелика ціна для молодих, прекрасних і незахищених створінь? Я плекаю надії, що в когось після перегляду фільму прагнення бути кращим, ніж є насправді, стане домінантним хоча б у нетривалих фантазіях. Станьте, за висловом культового філософа Жиля Дельоза, ризоморфними – тобто породжуйте нові стеблинки, які згодом з’єднаються з корінням і стовбуром! Вірю, що це будуть стеблинки ЛЮБОВІ!

2005

Дехто в кіно шукає відповіді, шукає співчування і співзвучності своїм думкам і переживанням. Яку ціну треба заплатити, щоб подорослішати? Чи дає фільм відповідь?





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-09 18:02:23
Переглядів сторінки твору 4132
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.924 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 3.779 / 5.5  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.06.18 17:11
Автор у цю хвилину відсутній