Мені пощастило. Тієї осені ще носила моє тіло ця волога від гріхів земля. Тепер я знав точно, що темніла вона від горя. Я пам’ятав її просто чорною. А з того часу вона стала кольору людських очей у гніві.
    Я ніс хрест свого існування в той день, коли лунало прокляття, а одразу за ним і благословення. Здавалося, ніби Бог і Диявол, чи, як їх тепер почали називати, Згусток Енергії та Сукупність Античасток, побилися об заклад. У своїй постійній п’яній бійці добра зі злом хтось із двох ватажків, нарешті, втратив розум. Або й обидва. І тепер вони реготали у два голоси. Причому обоє з неба, а не, як мало б бути, один з-за хмар, а інший – з-під землі. А під реготом, що котився над головами, стояла тиша.
    Люди німіли. Поодинці, проте стихійно і неухильно. Згідно із прокляттям, коли хтось лихословив у бік іншого – його вуста німіли. Складалося враження, що образа пускала корені в язик і, злітаючи з нього, забирала із собою і власне коріння, і те, що було для нього ґрунтом. Утопічна мрія людства збулася – зло було вирвано із коренем.
    Люди сліпли. Від люті, причиною якої було те ж саме лихослів’я, націлене на них. Їх очі огортало шаллю, колір якої незграбно намагалася наслідувати земля. Уже не міг нічого відповісти мертвий язик. Лишалася тільки ненависть, і вона потворила очі.
    Доби було навіть забагато для того, щоб усі встигли перетворитися на істот з, по суті, уже не потрібними головами. Мені хотілося ще й слух втратити, коли чув, як зіштовхуються і стукають черепи. На вулицях лише це й чулося. Я завжди боявся тиші. Проте, коли познайомився із тишею, розбавленою цим майже ритмічним постукуванням – в мені зародилася нова фобія.
    Зцілення обіцяло благословення. Прозорими б стали очі того, хто зумів би простити. І вуста народили б слова любові, якби того хотіла людина. В хаосі перших хвилин прокляття далеко не всі чули солодку обіцянку з неба. А хто чув – не вірив тому. І цинічно спльовував гірку від люті слину на землю кольору очей та на груду тіл із закривавленими головами.
    Мені пощастило. Оглядаючись на велич людства, я все-таки втратив зір. Я знав, що назавжди.


25.12.2009.