Вона сиділа на холодному підвіконні палати і з цікавістю дивилася у вікно, підібравши ноги. Чітко пам'ятала зраду коханого чоловіка, те, як після провалу її роману життя пішло шкереберть. І тепер ось ці білі стіни та лікарняне ліжко. Вона сиділа так годинами і вночі спала з відкритими очима.
Тихо відчинились двері і до палати зайшов молодий чоловік зі скуйовдженим темним волоссям та великими очима. Вона навіть не глянула в його сторону.
- Я хотів Вам сказати, що…
- Як гарно! Правда? – Вона грайливо глянула на спантеличеного юнака. Не чекавши відповіді і граціозно, неначе хижа кішка, підійшла до нього. Торкнулася долонями його обличчя і пильно поглянула в очі. Їх безмежна синь поглинула її. Вона ще довго дивилася в його очі, ніби шукаючи там щось знайоме, рідне і близьке.
- Які холодні…
Він і досі спантеличений стояв і зачаровано дивився на неї, цього він не очікував. Його переповнювало почуття, раніше не пізнане, таке хвилююче та незрозуміле. Нарешті він знайшов у собі сили і знову спробував сказати те, заради чого сюди прийшов.
- Я…
- Ти бачиш як там гарно? Небо таке чисте і жодної хмаринки. Килим свіжої, молодої зелені стелиться до самого небокраю. Посміхається Ра і обіймає промінням землю. І цей запах конвалій, дурманить розум, неначе музика Бетховена.
Він стояв непорушно, здивовано дивлячись то на неї, то у вікно.
- Надворі зима.
- Це неможливо! – Заперечила вона.
- Але ж зима… - Юнак подумав, що ця тендітна жінка глузує з нього. Вона широко всміхнулася, знов підійшла до нього і потягла до вікна.
Він відчинив вікно, ввірвався холодний зимовий вітер і сніжинки весело закружляли в своєму останньому передсмертному танку, танучи під впливом теплої кімнатної температури. А вона закрутилася на місці, обхопивши голову руками, голосно реготала. Він пішов.
На снігу лежала жінка, її волосся темними ріками спадало на сніжно-білий килим крижаної Володарки. Очі широко відкриті, а на обличчі застиг вираз невимовного щастя. Догорав захід, розливаючи небом червоне, неначе артеріальна кров проміння, що мов закривавлена рука самогубці повільно, беззвучно кричачи, спускалася склом. Вона дивилася на небо і бачила його очі. А він так і не зміг сказати їй найголовнішого.