Вже протягом чотирьох годин з глибин перехрестя я кидав погляди на будинок по той бік вулиць. Сім поверхів виросли тут за одну ніч місяць тому. Тоді й почалися досліди над безсмертям. Хоча раніше в цю пору мала б бути весна, тінь споруди дбайливо встеляла площу інеєм та памороззю. Я полюбляв стояти на межі, щоб черевики блідли від холоду, а сам я був поза впливом цього явища.
    Стіни будинку були монотонно свинцевими, з хаотично вишкрябаними зображеннями вікон. Вночі через ці малюнки просочувалися силуети. Зіткані з чорного диму й тіней, Вони падали на землю так, ніби нутрощі будівлі випльовували Їх. Після цього, плутаючись у власних кінцівках, істоти розбрідалися, розповзались у різні боки. Вони не помічали мене, навіть коли проходили зовсім поруч. Вони нікого не помічали. А перед світанком ті ж силуети залазили стінами у те, що Їх породило. Кожному своє віконце.
    Я чекав на Їх чергове ганебне народження. Однак цього разу поява силуетів із диму й тіней відбувалася за іншим сценарієм. Мальовані вікна відкрилися навстіж і вивалили по фігурі. Сьогодні на них були ряси з капюшонами. Вони повисли чорною гірляндою, оскільки кожного навколо шиї обіймав ланцюг, інший кінець якого ховався у нетрях малюнку. У Них все відбувалося синхронно. Спочатку Вони дістали з-за голів ножі, блиск котрих відбився на білій від жаху площі. Тепер я знав, що це була не паморозь, а чистий, матеріальний страх. Навіть асфальт боявся будинку. Наче оркестр скрипалів, Вони грали ножами на ланцюгах поки не перерізали їх і не попадали на землю. Здається, я навіть впізнав ту симфонію. Потім, повторюючи рухи один одного, Вони розчинилися у вулицях міста. Ніщо так не захоплювало, як Їх одночасність.
    А перед світанком в бік будинку Вони вже волочили по землі Смерть у її класичній подобі та жалюгідному вигляді. Кістки тріщали, стираючись об асфальт та ламаючись об нього. Руками вона чіплялася за стовпи, люки та найменші виступи. Коса її була зломлена, а балахон розірваний.
    Коли Смерть вкинули у вперше відчинені двері будинку – він зітхнув з полегшенням, а я з болем. Досліди вдалися, але ранку для людей вже не було.


2.07.2010.