Синки

1918 рік . 16(29)січня . Залізнична станція Крути,за 130 км на Північному – Сході від Києва,під селом Пам’ятне .

Січневий мороз не давав спокою,немов щось тривожне вертиться в його душі ,тим самим зачіпляючи серця парубків,що більше не побачать своїх матерів. Ніколи….і знають про це…
- Вишикувались !!! Струнко!!!Рівняння на командира !!!,- заморочилася метушня серед майбутніх бійців ,-Я сказав вишикуватись в шеренгу !!!Недоношений!,- гримнув Гончаренко тим самим розпочинаючи перекличку. Роздався регіт на всю територію станції.
-Я сказав Недоношений!!!
-Я.!!
- Рік народження?
-1901.

- Малярчук!
-Я. 1902.

- Науменко!
-Я.1902.

- Лопата!
-Я.1901.

…пройшло півтори години з початку збору. Аверкій Гончаренко перерахував усіх до єдиного …

-Хто тримав зброю в руках руки вгору!!!,- з обледенілими очима,бажанням побачити хоч трьох таких хто б відчував коли-небудь плечем дубового приклада рушниці,через силу кричить командир. Його обличчя було сповнене
жалем та вір прекрасно розумів безвихідність ситуації,що складалася на даний момент. Піднялося близька ста рук. ,-А стріляв хто?,-вмить опустилися всі руки ,лише чотири сміливця втримали їх долонею до сонця.,-Я так і думав,-сам собі подумав командир одвертаючи очі від цих рум’яних лиць
- Студенти ,гімназисти,юнкери,вчора вночі я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим ,він мені сказав таке: «Пріґатовтесь к встрече пабеданоснай краснай армії ,прігатовіть ябед. Заблужденія юнкером пращаю ,а афіцероф всьоравно расстреляю .» .Я відповів ,що до зустрічі все готове!

Хлопців розібрала лють і невимовне бажання розрубати голову кожному червоноармійцю, вибити їх з Бахмачевької колії . Гімназисти були наймолодшими з усіх інших та найбільше їх було там . Вони щось тихо шептались між собою наче обмовляючи розмову Муравйова з Григоренком , тим самим їх розбирав гнів від такої заяви червоної напасті.

- Значить так . Слухайте уважно. Я вас ділю на дві групи . 1-ша група це Студентський курінь на чолі з Омельченком . 2-га група це юнкери та гімназисти. Курінь буде тримати оборону на лівому фланзі ,ваша лінія фронту буде простягатися на 600 метрів. Далі гімназисти . Ви будете по правому фланзі ,ви розтягнетесь на 500 метрів,вам буде легше ніж студентам,ви можете відступати до Крутських магазинів на станції та вести оборону звідси та ви повинні розуміти ,що це унеможливлює наші шанси довго тримати захист до моменту підтягнення сил з Києва . ,- говорить Аверкій ,він намагається постійно щось говорити навіть не по темі,не хоче думати про цю війну ,він бачить цих бійців,прекрасно знає ,що трапиться з ними,знає яка їхня доля . Біль катує душу,що хоче прокинутись ,не вірити в це,вона хоче закрити очі та не відкривати їх більше перед цими молодими тілами,страшно дивитись в їхні зіниці ,відчуваючи смерть. .,- Струнко !Кругом!Розійшлись по позиціям,боєприпаси на місці!

Гімназисти побігли на випередки немов граючись один з одним у доганяйла ,не знаючи того ,що їх чекає. Таким з них був і Ігор. Вчився не старанно та завжди був у вирі всіх націоналістичних думок,ідей,жага вбити бодай одного краснюка переповнювало його серце,це була його істина життя,ціль ,мета. Хлопці прибігли до залізниці ,що вела на Прилуки і побачили перед собою ящики зі зброєю та боєприпасами ,їх було зовсім не багато.

-Ігоре,тримай,-з посмішкою говорить Сашко ,кидаючи рушницю йому до рук,- ти на дуло подивись !
-угу..

Ігор повернув рушницю,і пильнув очима до того дула. Його обличчя набуло подиву та шаленого обурення ,його пройняла думка про те,що може ця рушниця така одна,з таким іржавим дулом ,що майже унеможливлювала точний постріл.Та бачачи поодинокий подив своїх однокласників він все ясно зрозумів.
- Ви що подуріли ? Як з цих огризків стріляти? Де кращі рушниці? ,- кричить ігор до сторони штабу командира та ніхто його нечув чи то на жаль чи то на радість.
Тільки хлопці розуміли його і більше ніхто.
Сашко знову підійшов до Ігора та подав йому чотири патрони …
- держи …це тобі на розгул!!
- ЯК на розгул?мені навіть на магазин не вистачить,-кричить зпітнілий націоналіст.
-А ти, шо думав ,шо в других біше чі шо?,-кричить на нього Сашко.
-Чорти б побрали цих клятих командорів. Знати б скільки цих більшовиків ,а може їх більше ніж нас,тоді нам точно патронів не вистачить,та ще й хрін попадеш та вистрілиш ,ти подиви тільки на цю гидоту,вона ж мабудь може зовсім і нестріля.

Вмить притихли всі,за спиною ,обуреного гнітючою правдою Ігора, стояв Аверкій ледве стримуючи сльози.
- Їх більше шести тисяч . Значить ваша задача попасти в кожного,не зламатися,не тікати з поля без наказу,не розсіюватися,не відволікатися на щось,дивитися в очі ворогу,тримати підступи.Все ясно?
В рядах зашепотіли «Як шість тисяч?», «Це ж неможливо!» , «Нас Всіх уб’ють скоти трикляті.», «А я казав шо їх як червяків під сею землею.»
-Відставити балачки. Ще раз питаю .Все зрозуміло?
-Так точно.,-гуртом відповіли гімназисти та юнкери.
-Хоч чогось навчилися,аби ви ше так разом проявляли свій дух то перемога за нами.

-Товариш командор,товариш командор,-летить геть замучений малий років шести .В рядах засміялися.,-товариш командор,-вищить малий підсіпуючи за штанину Гончаренка .
-Так,так,так…і куди ти лізеш,ану геть до села,як ти тут опинився?
-Бацько у вікна з біноколя бачили як більшовики наступають сюди.
-Що ?Так скоро.Марш по позиціям ,хутко я сказав ,ляжте під колії і не висовуйтеся ,швидко,швидко,швидко.

Вмить наказ дійшов і до студентів. До позицій одразу підійшов бронепоїзд з єдиною гарматою .18 кулеметників приставили свої позицій близ. до колії уздовж кілометра ,тим самим захищаючи молоді тіла своїми від звірюк.
Повів тяжкий вітер ,здавалося,що він так і хотів придавити до землі сильніше та сильніше ті схвильовані душі,щоб зберегти їхню плоть від тієї жагучої болі, від скаженої пулі досвідченого червоноармійця що розтинала наскрізь тонке обрання молодих героїв. Всі мовчать… до одного,чекаючи першого пострілу,що нахлинав би нову хвилю страху перед більшовиками та «недочекаєтесь» почали шептати в землю розпечені серця сміливців з надією на життя українського народу. Вони хотіли віддати своє м’яке тіло за Україну -неньку, за землю святу свою,за громаду її,за сімї ,за життя…

Стало різко чутно тупіт чорних сапогів на тій стороні . Крижані серця розтоплював жах,в їх очах була незбагненна тривога,що так і рве груди своїм нерівним диханням , випускаючи білий димок ,зважаючи на січневий мороз.
Ось і пролунав перший постріл ,за ним другий,третій,та не від рушниці,а від гармати Чурвоної Армії,що почали підривати землю під тілами гімназистів ,юнкерів та студентів. Ігор бачив як тіла побратимів розривала залізна куля смерті відриваючи то ноги, то руки від немічних тіл побратимів. Сашко не витримав цього звуку,його взяла паніка,нерви не витримали цієї жорстокої картини,з душорозделивим криком він піднявся і почав бігти. Та біг він не до магазинів,не в тилову сторону ,а через колії до більшовиків. І вмить його тіло пробила в живіт безжалісна сталева лярва,що з такою ж силою відкинула його туди ж до своїх співвітчизників. Його тіло впало ,прибиваючи сніг,до очей Ігора.
Його пробирала думка,про те як тільки 10 хвилин назад той кричав на нього за патрони і тут його спіткало непоправне. Це війна і розуміли це всі. Сльозам та розпачу місця немає…
Арт-обстріл припинився…Гвинтівки гімназистів почали виглядувати з під колії на ворожі армади та загони. Більшовики йшли як на парад . Всі йшли в ногу, зі скинутими в руки з плечей зарядженими рушницями, шукали своїх перших жертв. Короткі ,глухі постріли шуганули над Крутами . Кров’ю стікали десятки,згодом сотні червоноармійців,що трясучись підбиралися до залізниці.
Втрати з боку українських загонів були дещо менші. Невправність юних бійців закривала вигідна позиція розташування сотень. На курінь студентів було кинуто дві частини безголових. На братів їх молодших чотири…
Кулеметники почали сходити з розуму…боєприпаси закінчуються та наказу про відступ не було.
Ігор стріляв влучно ,його перші два патрони поцілили прямо в голову двом більшовикам,він бачив ,як його маленька куля пробиває їхню ненависну плоть. Він намагався вловити останні моменти життя своїх жертв,боячись ,що вони знову встануть з холодної землі і підуть в наступ на колії.
Розбиті передні фаланги звіринців почали відступати . Серця дітей обливалися кров’ю від побаченого ,почутого,відчутого…
Пройшло три години від першого бойового хрещення …
Ледве перебираючи ногами, Ігор ніс на собі тяжке простріляне тіло Сашка до вагону ,мертвих складали туди. Кладучи його на інші тіла своїх однокласників він не витримав. Очі пробралися слізьми,дорогою ціною вони відбили атаку паскудників,як вони могли? Без каплі жалю ,людяності дорослі мужлани вбивають дітей,без єдиної пощади на одне життя .
Руки Ігора не могли більше тримати рушниці,мозолі на лодонях лопалися та стискання рваної лодоні до дервяного прикладу ставало нестерпним.
Зі 130-тьох студентів залишилося 30 .З 50-ти юнкерів залишилося 12. З 300-сот гімназистів зосталось 78 бійців.

-До Оборони!!!-прорвався голос командира студентського куреня Омельченка.

І знову святості вже не знайдеш цього холодного дня,душило пекло на землі юних патріотів ,душило…
І знову ті пащеки ,знову ті рила з’являлися із-за пагорбу колії,на цей раз вони були всі. В тилу дітей підходив більшовицький бронепоїзд та загони Шевченківського полку. Почалася різня,не битва,а різня. Постріли було чутно все ріжче та ріжче. Більшовики у замкнутому осередку проривали оборону .
Ось вже перші кроки за колію на Прилуки . Гімназистів та студентів затискали лещатами та відбивали їхні позиції ближче до свого бронепоїзду з новими військами .
Безбожна мерва коїться на землі українській. Молоді тіла пробивали штик-ножі рушниць триклятих червоноармійців. Кров Юшила по снігу стрімкою рікою прорубуючи в снігу все нову струмки ,що простягувалися на десятки метрів вдаль від мертвих тіл.
Ігор не розуміючи ситуації. Кричав щось незрозуміле на всі Крути. Його голову затьмарили спогади та думки про те щасливе дитинство. Він більше не бачив сонця над цією землею . Тіло бійця було облите з ніг до голови кровю ,що була розбризкана від своїх братів -однокласників.
Що робити?Тікати нікуди . Стервятники обступили край забутий Богом.
Його душа та тіло намагалися сконцентруватися .Він бачив ті жахливі рухи ,що розрубували на шматки його рідну кров ,рідних людей і цене давало йому жодних шансів на життя.
Розлючений та окривавлений червоноармієць мов вепр біжить на Ігора. Ось вже і зовсім близько ,метр,пів метри,удар…Ніж пробив груди …
Розбите тіло впало на сніг. Він не відчував болю в тілі та не міг піднятися,він хотів встати і розрубати ту сволоту на шматки та не по силі це вже йому. Лиш тривожить його й без того розтрощене серце вітром страждання ,переживання за братів своїх українців. Його обличчя не могло повернутися від неба,занадто сильний був удар більшовика. Сила….
-Ще не вмерла Українаааааа,-прорвалося з його уст на все поле бою,-Ні слава ,ні воля,-з останніх сил ,як крик душі з чорними очима галасувало ледве живе тіло ,- Ще нам браття українці усміхнеться доля …

Вмить діти підхопили цю пісню,гімн сердець,шалений патріотизм та жага зо вільної матінки українців блищала в їх непереборних очах. Рядки повторювалися ще раз та ще раз додаючи опору жорстокій та кривавій армаді нелюдів.

- Відступати,всім відступати!!!,-кричить Аверкій…..

Та борці за волю та землю не чули тих слів серцями своїми заживо роздертими кігтями. Вони віддавали честь свою за ті поля духмяні,за ті хмари ,чисті небеса …
Їхні душі порвались до бою ,мов спартанці вони відбивали голови своєму ворогу,дотрощуючи вже мертві плоті червоноармійців.
-АААААА…..УРАААААААААААА….Душіть синки України,розбивайте,вбивайте, давайте за неньку нашу,помстимося брату нашому більовику за ті душі порубані,за ті голови скалічені,ноги відірвані. Дубасьте ,кусайте ,рвіться до бою,не наша кров завжи буде проливатися на наших полях . Не дайте паніці своїй зарити ваш патріотизм дорослий. Я знаю вас брати,нуж бо за совість ,за матерів наших,за братиків та сестричок ,відриваймо ж голови бастіонам московським,трощити,трощити,трощити,-останні слова Ігора ,що пройняли всю душу,сеце ,тіло з ніг до голови тих хто залишився в живих. Та їх було вже зовсім не багато. Менше сотні бійців порвалися в бій…

Так закінчився бій під Крутами. Сотні дітей підліткового віку лежали окривавлені ,потоптані ногами червоноармійців на морозному червоному снігу. Втрати були близько 370 чоловік. Втрати більшовиків разом з пораненими близько 2000 чоловік.
Вони боролися за Україну ,за її славу та волю,юні націоналісти,герої,честь ,хвала та вічна пам’ять цим справжнім,незламним патріотам нашої рідної землі…
Омита цнотливим багрянцем земля на станції Крути навіває згадку та жаль про ту криваву картину з життя України 1918 року.