Думки…
Сни,проза,душа…я не бачу себе більше тут,бачу тільки реальність,банальні словечка про те ,що воно жорстоке,далі вже нікуди…амартизовані лайти на машинах,аеробуси,літаки,нанотехнології,пісні,музика…
що нам ще потрібно?Не розумію,…може кохання?хахахахха….дике почуття,може талант?Талант на що?Я не хочу бути кимось,хочу бути ніким,спокійним ,але з душею,десь сісти на сотому поверсі і дивитися не на місто зверху ,а на зорі ,бо так думаю буде ближче,відчутніше.Хочу відчути саме той вітер ,що пройме мозок і дасть мені змогу побачити її повністю,зрозуміти…її це кого?мабуть ,душу...
Хочу морозива…..хех….така наївна простота і більше нічого. Так,а ще я його поллю справжнім вареням,щоб було смачніше і треба туди ще трішки солі. Тоді я нарешті дізнаюся ,що таке розчарованість в простих речах. Якщо нам так огидно було б їсти морозиво із сіллю ,так навіщо ми тоді сиплем ту ж саму сіль на кров,по венам і до душі… Навіщо? Бо до цієї реальності життя нам не вистачає смаку справжнього,інтриг,дурних сцен,а також звичок. Навіть до всіляких душевних травм можна звикнути,а нормальне життя сприймати в штики…Саме цим мабуть зараз займаюся і я. В моїх руках може бути все,але навіщо воно мені? Чи мені треба чужі почуття?чужі сльози…..воно дере мені душу.
душа…..я не знаю що це….те що не дає мені втримати себе тут,на землі….а земля це абсолютно нічого…
Істерика…