Помирати від любові - означає жити нею.

Гюго В.

За вікном глухо завивав вітер, із прочиненої квартирки увійшов запах нещодавньої грози, яка вигравала блискавицею далеко за горизонтом. Вулиці огорнулися густим туманом, що допомагав темноті – ховаючи єдине світло від ліхтарів у полоні своїх обіймів. Ніхто не наважувався вийти в цей пекельний туман, кожного мучив страх загубитися на знайомих йому вулицях Камянця-Подільського. У вмивальниках на п’ятому поверсі гуртожитку номер один горіло світло. Вона стояла перед дзеркалом і вивчала своє чорне від змитої сльозами туші обличчя. В думках майоріли спогади про нього і небезпека, що її чекала найближчим часом у цьому приміщенні. Вона плакала, сльоза за сльозою спадали на вологу підлогу біля вмивальників. Дзеркало не витримувало цього відвертого плачу білокурої дівчини. Волога, що покрила його поверхню створювало відображення, ще більш сумної дівчини. Світло погасло… у дверях до вмивальників постала невідома тінь, яка бачила цей плач. У руках таємничого чоловіка був ніж із якого, якщо приглянутися, капала свіжа кров. Він ступив крок до дівчини…
Ніхто не чекав цієї суботньої пори, що до гуртожитку хтось увійде. Той хтось був серійним убивцею, якого шукали всі правоохоронні органи України. Скориставшись моментом, що в приміщені було обмаль студентів і сіменників, він розпочав свою психіко-неврівноважену діяльність. Розправившись із вахтою на першому поверсі, він повільно просувався гуртожитком – вбиваючи і залишаючи тіла там, де він нещодавно увійшов у контакт із ними. Його психічна хода довела його до останнього поверху, він прагнув знищити світ і всіх його мешканців, але спочатку розбереться із цими – мешканцями гуртожитку, що був у нього на шляху. Ніхто не встигав сказати ні слова… Ніхто не помічав, як ніж попадав у їх груди, пронизуючи серце. Крок за кроком, крок за кроком, його манія довела до коридору і світла в його кінці. Світло в вмивальниках, і вона перед дзеркалом не кличе на допомогу. Вона хотіла померти, бо вважала, що їй не потрібно більше жити. Вона знала, що до неї йде вбивця, вона плакала, але бажала смерті.
Все сталося швидко, миттєво її погляд впав на нього, що стояв у дверях до аудиторії де проводилася перша лекція з психології. Там стояв куратор її групи і він, той, у якого вона закохалася без тями. Він був студентом, що перевівся з Київського національного до університету де навчалася вона. Куратор представив його групі, пожартувавши, виходячи з аудиторії, попросив, щоб не знущалися з новачка й не змусили його втекти назад до Києва. Звісно всі засміялися, але не вона… У ньому вона бачила їхнє спільне майбутнє, він став першим і єдиним її коханням. Її серце розпочало нервово калатати, коли він присів перед нею на сусідньому місці. Розвернувшись до неї, він запитав, що за заняття… глянувши в її закохані очі посміхнувся.
Пройшов уже один семестр навчання. Вона, ще досі марила вже добре знайомим їй хлопцем, але він розпочав зустрічатися з її колишньою подругою. Колишньою, колишньою, тільки так вже думала вона про подругу… яка знаючи про її почуття все таки почала нав’язувати своє не існуюче кохання до киянин, лише через знання, що батько його впливовий бізнесмен. Щоденно, він був із нею. Ходив у кіно, на концерти, водив її в кафе і ресторани, але він не кохав… він просто хотів бути з кимось, а тут така ситуація – красива дівчина, ще й з почуттями до нього, але він не знав усієї правди. Він не знав з якою корисливістю для себе вона його кохає. Він був з нею, але кохав взагалі іншу, хотів бути з іншою й лише його щось стримувало. Він боявся, що їй буде погано з ним, що він не гідний красуні до якої були направленні його думки й мрії.
Був літній теплий ранок. Автобус із Хмельницькими номерами прибув до Києва на екскурсію. За мотивацією студентів він прямував до головної річки країни – Дніпра. Всі зі захопленням спостерігали за спокійним Дніпром, кожний охоче фотографувався на його фоні й було вирішено скупатися в теплих його водах. Ніхто не очікував нічого поганого, ніхто й не думав, що щось станеться. Проте, сталося, бо так доля воліла. Білокура студентка не витримала спеки і знепритомніла в його водах, вона пішла на дно. Всі хто був на березі й воді кинулися їй на допомогу. Лише один зміг її врятувати та витягти на берег. Це був місцевий хлопчина, який за звичкою прогулювався берегом Дніпра і випадково побачив метушню. Він став її ангелом-охоронцем, він дав їй шанс на друге життя зробивши штучне дихання. Через деякий час приїхала швидка… Швидка повільно від’їхала прямуючи до лікарні, він стежив за нею довго, проводжаючи до останнього звуку сирени. Його зачарувала дівчина з ніжним обличчям й чарівним волоссям. Він знав її ім’я й смак її губ…
Батько був задоволений вчинком сина. Київська преса написала про порятунок студентки з Кам’янця-Подільського сином впливової людини Києва, і це було доречно коли мали відбутися вибори до місцевого самоврядування. Йому не подобалося лише, що син переводиться до менш престижного університету… Проте, він розумів, що син закохався, а коханню краще не суперечити…
Вона плакала, світло мерехтіло від перепаду напруги. Вітер за вікном дмухнув із сильнішою силою, погано зачинене вікно розбилося від різкого пориву. Він підходив до неї і прагнув вбити свою останню жертву… Замахнувшись, ввігнав у її груди свого кровавого ножа… Вона впала… Дзеркало побачило вбивцю, але він розбив його, щоб ніхто більше не дізнався правди.
Киянин прокинувся… Його тіло було вкрите холодним потом від побаченого… Його, саме його побачило дзеркало у вмивальниках. Жах прокотився в його думках, але це був лише сон… «Сон, сон, сон…», з полегшенням викрикував у думках. До кімнати хтось постукав, то була його не кохана дівчина… «Ти хотів поговорити…»… «Так…. Вийдемо до вмивальників»… «Нарешті, я сьогодні тебе покину…», - подумав він. «Зачекай мене там, я зараз буду». Радіючи, мов дитина вона пішла до вмивальників…
За дверима, із сторони вмивальників, почувся крик. Він чимдуж вибіг із кімнати… звідти вийшла шокована дівчина… На підлозі, в калюжі крові лежала вона, ту яку він кохав. Він вийняв з її грудей ніж і хотів, як колись на Дніпрі, повернути її до життя… Але ні пульсу, ні серцебиття не відчув… Вона померла, і лише розбите дзеркало та сльози, які не висохли на її обличчі, могли сказати, що сталося цієї ночі…

2-3 лютого 2011 р.